Читать книгу Байстрючка - Марія Хімич - Страница 14

Отруту для пацюків я, звичайно, не збиралася підсипати в їжу й питво для новоявленої родички. А ось трохи перетертих лап ропух, крилець опівнічного кажана й водички, якою обмивали покійника, мали б досить не зле забити памороки «сестричці». Так їй і треба! А то ще, гляди, батькову спадщину вимагатиме…

Прийшли син із дівкою.

– То як тебе звати, доцю? – запитала з улесливою материнською усмішкою.

– Ксенькою, – замість неї відповів Марк.

– А ви що – ще в електричці познайомилися? – здогадалася.

– Ага, – підтвердила Ксенька й усілася на стілець, дбайливо підсунутий Марком. У мене зрадницьки сіпнулася повіка: до мене він ніколи так запопадливо не ставився.

– Їж, голодна ж з дороги, – поставила перед дівчиною на стіл полумисок з борщем і ложкою сметани в ньому та ще кількома інгредієнтами. Поклала поруч дві скибки хліба.

Потім заглянула до холодильника, дістала відбивні та взялася їх розігрівати на сковорідці. Коли поглянула на стіл, вдоволено помітила, що полумисок був порожнім.

– Дякую, я вже наїлася, більше нічого не треба, – дівчина рішуче підвелася.

– А як же відбивні? Я до них картопельки посмажу, – запропонувала запопадливо.

– Ні, не треба, – твердо відмовилася Ксенька.

– Тоді йдіть з Марком до вітальні, відпочиньте, я зараз теж прийду, – наказала їм і заходилася мити посуд.

Зайшовши до вітальні, помітила, що син із Ксенькою прожогом відсахнулися одне від одного, ніби їх застукали на гарячому. Я, мовби нічого не помітила, запропонувала чаю.

Дівчина категорично відмовилася й сказала, що їй пора додому, електричка незабаром прийде. Я не стала її утримувати: усе, що могла, те вже їй поробила. Сподіваюся, більше вона ніколи не постукає в наші двері.

Марк зголосився її провести. Якби моя воля, не відпустила б його з цією малою поторочею, у якій дивовижним чином перемішалися риси Назара і його проклятущої любаски. Але хіба втримаєш двадцятирічного лоба в хаті! Не буду ж поїти його для цього всілякими настоянками! Ще, гляди, загнеться, як батько…

Щойно вийшли за ворота – узялися за руки. У мене в серці одразу стрельнуло. Щось останнім часом підводить, кляте. І Назар учора приснився – ніби стояв он під тією яблунькою й дивився чомусь не на мене, а за мою спину.