Читать книгу Байстрючка - Марія Хімич - Страница 17

Мене всю підмивало повернутися додому. Прокинулася і, дивлячись на темряву за вікном, відчувала, як мій Всесвіт котиться в пекло. З Ксенькою щось сталося!

Доля не витримує жодних домовленостей з нею і в останній момент робить те, що заходить у її хворобливу уяву.

Мама здивувалася, що я зазбиралася в дорогу спозаранку, хоч перед цим обіцяла, що погостюю до вечора. Мене всю трусило від тривоги, не могла ні їсти, ні пити. Варварка намагалася розпитати, що скоїлося, але я й сама напевно не знала.

Здавалося, що моє волосся сивіло з кожною хвилиною, яку витратила на шлях додому. Варварка вже й сама дещо зрозуміла й знервовано гризла нігті.

Нарешті старенький автобус дістався автостанції Задрипинська. Ми розігнули затерплі спини та якомога швидше пішли в напрямку дому. Я попросила Варварку поводитися тихо й повернула ключ у замку. Він не піддавався. Тоді штовхнула двері – вони були відчиненими!

Ксенька спала на своєму ліжку сном немовляти. Вона була геть уся вимазана фарбою – вочевидь, працювала всю ніч. Чомусь найбільше серед кольорів було червоного. Та й картин ніде не було…