Читать книгу Байстрючка - Марія Хімич - Страница 16

Переступила рідний поріг хворою. Усі сусіди бачили (не сиділося їм у теплій оселі, бачте!), як я звідкись повертаюся додому пізно ввечері – розхристана, розпашіла й така безумна, що мене можна було сплутати з нетверезою панянкою.

Моє горло дерли всі ті слова, які не змогла сказати Маркові. Тепер ніякий розчин фурациліну не врятує від їхнього колючого дроту.

Я скинула з себе весь одяг і підставилася під гарячий душ. Вода прояснила думки й надала наснаги.

Насухо витершись, зайшла до кімнати, увімкнула світло й дістала фарби. Почала з рук. Якби в мене була хна, можливо, візерунки були б витонченішими. Але й так некепсько виходило. Поволі химерні малюнки покривали все моє тіло. Коли я завершувала прикрашати власне лице, мов великодню писанку для бабусі, пролунав дзвінок від вхідних дверей.

Я накинула на себе халат Варварки, підбігла до дверей і запитала, хто там. Але ніхто не відповів. Тоді наважилася відчинити двері.

Звісно, що це був Ірокез. Мій Ірокез.