Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 1

Сутеніло. З гір до моря опускався невеличкий туман. Тихий вітерець погойдував розлаписті гілки високих дерев, масив яких пролягав від узбережжя аж в міжгірську долину.

Планета Диспа взагалі мала насичений рослинний покров, особливо в приекваторіальній частині. Диспитяни, що були найбільш розвинутим видом розумних істот на планеті, займалися активною її забудовою, але більша частина планети залишалася недоторканним природним парком.

Величезна зірка Атма, навколо якої оберталася Диспа, великим червоним колом повільно рухалася за горизонт, немов занурюючись десь далеко, далеко від берега у океанські глибини. Від променів диспитянського сонця приземисті будівлі між горами фарбувалися у жовто-червоні кольори, виблискуючи проємами великих вікон.

В міжгірській долині, недалеко від океану, так, що було видно нагромадження прибережного каміння, розташувалася невеличка військова база диспитян.

Спеціальні військові сили міжнародних соціально-політичних утворень планети, створені в середині двадцять другого століття за місцевим часоміром, призначалися для спільного вирішення світовою спільнотою локальних конфліктних питань, прикордонних інцидентів, розслідування міжнародних катастроф та злочинів, у випадках, коли була потрібна незалежна експертиза.

На вершині найближчої до узбережжя гори, обертаючись навколо своєї осі, височіло декілька параболічних антен. За їхньою допомогою, окрім загального стеження за навколопланетним простором, здійснювався супутниковий зв'язок та проводилися космічні дослідження.

Перед черговим радіолокаційної станції на зеленому фоні екрана радара раптом виникла яскрава цяточка. Черговий не зміг ідентифікувати об'єкт і одразу зв'язався з черговим по штабу бази.

Цяточка на екрані продовжувала рухатися, зрідка змінюючи свій курс.

Черговий по штабу повідомив командування і відповідно наданій інструкції миттєво зв'язався з головним пілотом ескадрильї винищувачів, які базувалися тут же, на аеродромі.

На тлі темно-синього вечірнього неба яскраво спалахнули потужні факели двигунів літаючих машин. З ревом і притаманним реактивним двигунам свистом літаки швидко здійнялись у повітря і, повільно набираючи швидкість, зникли у темряві.

Невдовзі на екрані свого монітору черговий побачив ескадрилью у вигляді трьох світлих цяточок, які рухалися у бік яскравішої першої, яку він помітив раніше. З усіх джерел радіосигналів у повітряний простір надійшов запит. База вимагала від незнайомого об'єкта відповіді. Та всі спроби зв'язку не мали ніякого успіху.

Невідомий об'єкт продовжував рухатися над поверхнею планети, не реагуючи на жодні сигнали.

Що за чорт, пролунало через динаміки шлемофона у вуха командира літаків, воно дуже велике і ніби збирається мене атакувати!

На зв'язку був пілот передового літака.

Командир не встиг відповісти. На тлі однотонного полотна небосхилу спалахнув яскравий, об'ємистий диск, що перетинав простір над військовою базою. Велично і немов зверхньо до всього навколишнього, диск пропливав високо над верхівками дерев, що покривали гори, випромінюючи яскраве, золотисте сяйво. За ним на повній швидкості, намагаючись наздогнати, рухалися літаки ескадрильї.

Раптом диск зробив складний віраж і, немов перевалившись через невидиму перепону, різко змінив напрямок польоту.

Саме цей маневр пілот передового літака прийняв за атакуючі дії.

Не збавляючи швидкості, винищувач повторював складні фігури невідомого об'єкту, намагаючись якнайближче підлетіти і змусити сісти загадкову машину на поверхню планети. Та невідомий не підкорявся його намаганням, легко вислизаючи від неповороткого, порівняно з ним літака.

Нерви диспитянського пілота не витримали, і він з силою натис кнопку керування пуском зенітної ракети.

З-під літака вирвався сніп іскор і ракета типу “повітря-повітря”, повільно відділившись від корпусу машини, стала набирати швидкість і поступово зникла, випереджаючи інші літаки ескадрильї.

Та сталося неочікуване. За мить таємничий диск невідомо куди зник так само раптово, як і з'явився. Ракета, пронизавши пустоту, де тільки-но перебувала ціль, теж таємниче зникла в глибочині небесного простору.

Але на цьому пригода не закінчилася.

Пілоти, перебуваючи у стані невизначеності, уже вели свої машини на посадку, коли на зміну зниклому першому невідомому об'єкту в зоні бази з'явився другий.

Його не можна було сплутати з першим ні за формою ні за кольором, оскільки він був сигароподібним і сяяв сріблястим розсіяним світлом. Та розміри обох невідомих об'єктів були приблизно однакові. Другий незнайомець був так само блискавично помічений радарною станцією, як і перший.

– Ну, цей від нас не втече, – освоївшись в нових обставинах і починаючи нову атаку, азартно вигукнув у мікрофон пілот ведучого літака.

– Наказую негайно припинити переслідування й повертатися на аеродром, – пролунало в шлемофоні пілота.

Та останній, незважаючи на наказ, продовжував атаку.

Поведінка другого космічного гостя була дещо інакшою, ніж першого. Він не виконував ніяких стрімких маневрів, а, підпустивши літак на близьку відстань, немов граючись, почав повільно збільшувати швидкість.

Пілот винищувача вижимав усе з своєї машини і настала мить, коли йому здалося, що “сигара” вже не відірветься від нього. Він вже міг розгледіти деталі на корпусі невідомої конструкції літаючого апарату, та раптом створки ледь помітного підвищення в кормовому відсіку “сигари” розійшлися і назустріч літаку вдарив тонкий яскравий промінь. Літак вмить вибухнув. На його місці утворилася величезна вогняна хмара, що повільно стала танути і невдовзі зовсім зникла, розвіяна швидкими потоками повітря.

На екрані радара станції слідкування черговий добре бачив, як цяточка літака наблизилася до невідомого, як вони рухалися разом один біля одного. Та через мить цяточка винищувача зникла з екрану. Літака не стало. Через хвилину з екрану зник і таємничий об'єкт.