Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 7

Брок знаходився у себе в каюті, коли пролунав сигнал готовності, і він по телезв‘язку отримав повідомлення про необхідність прибуття в кормовий відсік зорельоту для приєднання до десантної групи, що готувалася до висадки на Диспу. Він ще раз перевірив нашийний обід, кріплення контейнерів з обладнанням до спеціальних застібок на комбінезоні. Вантаж був невеликий, але вимагав дуже делікатного ставлення. Застібки були справні, і, закінчивши перевірку, Брок поспішив на місце зборів.

Кормовий відсік основного зорельоту мав шлюз, який поєднував корабель з відносно меншим, вже відомим космічним модулем дисковидної форми, на якому синкритянами і планувалося здійснити десантну операцію на Диспу.

Біля шлюзу вже зібралися всі, хто входив до складу першої групи, підготовленої до висадки на планету. З відомих синкритян до неї входили безпосередньо сам капітан Лінк, два його особисті помічники, Горн з загоном солдатів служби безпеки, чотири синкритянина, що представляли різноманітні технічні служби, у тому числі зв‘язку, та Брок, з трьома помічниками, що складали дослідницьку групу.

Передстартова підготовка завершилася, від чого Брок почував деяке полегшення. «Тепер кожен буде займатися безпосередньо своєю дійсною справою,”– думав він з ентузіазмом тому, що взагалі сама дія, а не її очікування, була тим, чого Брок чекав від життя.

Момент старту завжди захоплював його. По черзі пройшовши через шлюз, що поєднував внутрішню частину зорельоту з приміщеннями модуля, синкритяни зайняли місця на сидіннях, які в три ряди вишикувалися уздовж центрального салону літального апарату. Розсувні створки шлюзу тихо зійшлися за останнім членом команди. Потужно запрацювали двигуни, і модуль, відстикувавшись від корпусу основного зорельоту, почав повільно віддалятися від нього.

Пілот модуля клацнув якимсь перемикачем на пульті керування, і всіх, хто був у салоні, з силою притисло до сидінь. Машина пішла у віраж і збільшуючи швидкість почала наближатися до планети.

Водночас із початком згаданої експедиції синкритян з іншого боку планети до неї наближався теж вже відомий сигароподібний космічний апарат. За збігом обставин нагдазійці теж розпочали свою нову подорож на Диспу. Але наміри в них, зрозуміло, були зовсім інші.

План нагдазійців майже не змінився і був доволі простим. Перш за все вони розраховували на неочікуванність свого нападу. Першими цілями були визнані резиденції президентів наймогутніших країн планети. В подальшому планувалося захопити більшість ракетних баз.

Каднор залишив на головному зорельоті тільки варту і сам очолював передовий загін нападників.

Однією з найсильніших країн на планеті була Ойлогія. Її ракетно-ядерний арсенал був настільки потужним, що навіть його половини було достатньо для знищення всього живого на планеті. Оскільки один вид зброї ставав застарілим, а інший тільки сходив з конвеєрів військових заводів, накопичення арсеналів не припинялося, незважаючи на цілковиту достатність вже існуючих наявних запасів.

Ідейним супротивником й суперником Ойлогії в гонці озброєння на планеті була Версавія. Це була теж могутня держава, але з трохи меншим військовим потенціалом.

Створення на планеті Міжнародної Ліги запобігло виникненню значного конфлікту, хоча протистояння держав продовжувалося.

На момент початку експедицій інопланетян президент Ойлогії Донс разом зі своїм помічником, секретаркою та групою охорони перебував у повітрі, на борту особистого літака, що прямував з північної резиденції керівництва країною, де відбувалася зустріч президента з міністрами та начальниками відомств, до південної, на узбережжі Великого океану. Висота польоту становила сім тисяч метрів над рівнем моря, а сам політ, як це було звичайно, проходив дещо нудно.

Донс, сидячи біля ілюмінатора, замріявшись, спостерігав рух хмаринок, що пливли під крилами літака. Мляво жуючи гумку, він подумки вже грівся під диспитянським сонцем біля свого приватного басейну.

Позаду нього за невеличким розкладним столиком з вмонтованим персональним комп’ютером сиділа секретарка Женет.

– Приготуй, будь ласка, кави, – повернувшись у кріслі, звернувся до неї президент.

– Хвилиночку, пане Донс, – відповіла та й, піднявшись, попрямувала до кухонного відсіку для приготування напою.

Донс в цей час розгорнув газету. На чверть першої сторінки центрального столичного видання пишалася його фотографія з недавньої зустрічі із членами кабінету міністрів.

Пробігши очима перші рядки, він роздратовано перегорнув її і з силою зім'яв аркуш. Донс терпіти не міг того перекручування дійсності, яке дозволяли собі опозиціонери, що володіли головним видавництвом. Та від подальшого знайомства з пресою його відірвала Женет, що вже несла на блискучому сріблястому підносі гарячий напій.

Подаючи каву, секретарка вертляво рухалася навколо невеликого пластикового столика президента, намагаючись виглядати якнайчарівнішою і якнайпринаднішою. Як і будь-яка жінка, що опинилася б на її місці, маючи її характер та склад мислення, вона давно намагалася бути чимось більшим, ніж просто технічним персоналом. При цьому Женет всіляко підтримувала свої прагнення відповідними, хоча й не нахабними, але доволі активними діями.

Президент, відірваний від читання, нахилився над столом, обережно піднімаючи до рота крихітну чашечку, в якій парував напій. Він майже не звертав уваги на загравання молодої жінки, хоча іноді й відпускав їй компліменти. В силу свого світогляду він намагався додержуватися більш-менш суворих відносин з підлеглими, підтримуючи загальноприйняту в Ойлогії соціальну дистанцію між начальником та його підлеглим.

Ближче до хвостового відсіку, трохи далі по салону літака, взад-вперед швидко снував молодий помічник президента Майк. Притиснувши до вуха слухавку мобільного телефону, він одночасно вів якісь переговори та відповідав на факс з парламенту про результати зустрічі президента з членами кабінету міністрів. На його маленькому столику лежали роздруковані плани зустрічей Донса на наступний робочий тиждень, які він не встиг до кінця проглянути, відірваний від справи телефонним дзвінком.

Майк був енергійним і працьовитим підлеглим, тому, коли він займався справами, повністю поринав в роботу і більш нічого навкруги не помічав.

З обох боків центрального салону, як в бік кабіни пілотів, так і в сторону хвостової частини, розташовувалися ще по одному приміщенню. В кожному з них несли свою вахту по три члени з особистої охорони Донса, яких очолював спеціальний агент служби безпеки Гард.

Все було, як звичайно, спокійно. Охоронці пили солодкі напої й курили. Гарда хилило до сну. Його повіки злипалися, і він, раз у раз позіхаючи, бездумними, напівзаплющеними очима повільно оглядав навколишніх, ніби не розуміючи, куди потрапив і навіщо він тут.

Двоє пілотів сиділи за штурвалами й уважно слідкували за даними навігаційних пристроїв на приборній дошці панелі керування. Третій пілот, вслухаючись у повідомлення аеропорту про місця призначення і метеозведення по трасі польоту, підказував першим двом необхідні дії.

Спокійний плин часу, що почався зі старту літака, тримався вже майже годину і, здавалось, ніщо не може його перервати.

Раптом за склом ілюмінаторів відбулися якісь незрозумілі зміни. Спочатку темною хмарою швидко промайнуло щось величезне, закривши собою промені яскравого денного світла. Потім те ж саме повернулося і остаточно закрило собою літак у верхній частині. В салонах і кабіні пілотів запанували сутінки.

– Ого! Що б це могло бути? – спитав другий пілот у першого.

– За даними наших пристроїв і аеродромних служб повітряний коридор повинен бути вільним, – відповів той, – за формою схоже на велетенський дирижабль, – продовжував він, оглядаючись через скло кабіни.

– Може, це якийсь новий або дослідний повітряний транспорт, що збився з курсу. Але звідки він тут узявся на такій висоті, на такій швидкості? – продовжував другий пілот. – До того ж польоти президентського літака здійснюються точно в межах спеціально визначеного повітряного простору.

Пілоти перезирнулися.

В їх кабіні виникла кремезна постать занепокоєного спеціального агента. Гадр нервував.

– У вас все гаразд ? – уважно оглядаючи приміщення, запитав він. – Мої люди вже на зв'язку з відомством безпеки уряду. Простір повинен бути чистим протягом всього нашого польоту. Що передають диспетчерські служби?

Та йому ніхто не відповів, бо не встигли пілоти ще раз перезирнутися, як зненацька машину підкинуло і немов накрило сталевим коробом, який раптом утворився під днищем величезного сигароподібного тіла невідомого літального апарату. Лайнер ще раз струсонуло і немов велетенським потужним магнітом затягло всередину корпусу таємничої машини через широкий отвір, що утворився між частинами її корпусу, які немов крила гігантського птаха, розійшлися в різні боки, пропускаючи літак всередину.

Деякий час політ так і продовжувався, так що випадковий спостерігач, який міг би бачити всі події здаля, помітив би, що двигуни літака раптом зупинилися і останній рухався повністю під невідомою дією сигароподібної машини. Здавалося, що до великого, по відношенню до розмірів літака, модуля зорельота нагдазійців, а це був саме він, знизу підвішено маленьку іграшку – так химерно і кумедно виглядав на ньому лайнер президента.

Через невеликий проміжок часу, продовжуючи рух разом з «сигарою», прикріпленим до неї, літак став зникати з її поверхні, провалюючись усередину космічного монстра. Платформа нижньої частини космічного модуля, до якої притягнуло і на якій силою утримувався лайнер, почала повільно, як платформа велетенського ліфта, заходити всередину машини прибульців. Літак було захоплено. В цьому його пасажири вже не мали жодного сумніву.

Поступово корпус лайнера зовсім зник з гладкої поверхні сигароподібного модуля нагдазійців. Створки його корпусу зійшлися й повільно закрили отвір, в якому щез літак.

У головному відсіку сигароподібного нагдазійського модуля, дивлячись на екран, де висвітлювалося зображення захопленого літака, який його підлеглі помістили в спеціально пристосовану камеру, Каднор задоволено потирав долоні. Розкинувшись у широкому кріслі, як у троні, і посміхаючись, він привітно кивнув Накобу, який зайшов до його приміщення з черговою доповіддю.

Помітивши задоволення на обличчі ватажка, Накоб почав улесливо насміхатися над захопленими диспитянами.

– Вони прилипли до нашого човника, як муха до липучої стрічки! Чи не так, капітане?

– Так, це вдалий крок до здійснення нашого задуму! Непогано б відзначити цю подію!

Каднор натис одну з клавіш на панелі під екраном монітора, і збоку від нього розчинилися дверцята вмурованого в стіну космічного корабля невеличкого бару з напоями та легкими стравами. Коли в нього був добрий настрій, він любив потішити підлеглих.

– Пригощайся!

Каднор мовчки плеснув яскраво-прозорої рідини в дві склянки і кивком показав на одну з них Накобу.

Накоб швидко випив, в той час, як Каднор тільки пригубив напій. Здавалося, ватажок замислився над чимось дуже важливим і забув про напій й присутність Накоба. Його чоло вкрили зморшки, що відображали підступність й рішучість ватажка нагдазійців.

Немов прокинувшись від задуму, Каднор оглядівся і, помітивши, Накоба наказав:

– Залиш мене, я повинен побути трохи на самоті й детально обміркувати наші подальші дії. А ти поки прослідкуй за виходом нашого корабля з зони захоплення і пошукай місце на планеті, де ми могли б спокійно опуститися і сховати наш трофей, щоб не тягати його увесь час із собою.

– Єсть! – козирнув той і залишив приміщення.

Сигароподібне тіло модуля повільно розгорнулося в повітрі, й машина пішла в крутий віраж. Зі все зростаючою швидкістю нагдазійці залишали місце свого злочину. Через деякий час вони були вже далеко, а блакить неба і сяюча білизна хмар нічим не виказували слідів ще недавніх трагічних подій.