Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 5

На невеликій відстані від Диспи, сховавшись на протилежному боці великого супутника планети, так, щоб неможливо було ні вгледіти, ні зафіксувати, зловісно зачаївся невідомий космічний корабель.

З боку планети до нього наблизився і стикувався з ним відносно значно менший автономний модуль, схожий на нього за формою.

Внутрішня частина основного космічного корабля прийшла в рух. Одразу, як відбулася розгерметизація перехідного відсіку і розсунулися створки проходу, об'єднуючи внутрішні коридори обох кораблів, з меншого модуля на борт основного один за одним перейшло вісім озброєних істот в однаковій уніформі.

Це були нагдазійці. Зовні вони були схожі і на діспитян і на сінкритян, але мали щось жорстоке і страхітливе у своїй статурі, так що сплутати було неможливо.

Прибульці були з планети Нагдазія, яка розташовувалася в протилежному напрямку від Синкри відносно Диспи на приблизно такій же відстані.

Захопивши вже декілька планет у інших галактиках, нагдазійці встановили на них свій контроль, примусивши полонені цивілізації працювати на їхню планету. В основному робота захоплених у полон полягала у видобутку деяких корисних копалин, відсутніх на Нагдазії, але дуже їй потрібних.

В першому ж великому відсіку космічного корабля, в який потрапили ті, що прибули на модулі, на них чекав ватажок зі своєю охороною. Ще більша й жахливіша, ніж у інших постать, різко виділялася серед оточуючих. Звали його Каднор.

– Хагаят! – вигукнув радісно він, роблячи крок назустріч присутнім у приміщенні й піднявши вгору праву руку.

Старшим групи прибулих був Накоб. Він відійшов із загальної групи і наблизився до ватажка. На грудях у нього яскраво виблискувало бронзового кольору коло, яке визначало його серед інших.

– Як наші справи, друже? – після персонального привітання запитав у Накоба Каднор.

– О повелителю! Справи зрушилися! – почав той.– Ми визначили розташування диспитянських військових баз. Ми бачили їх на власні очі. Нам стало відомо, що Диспа поділена на декілька держав, наймогутніші з яких володіють потужною ракетною зброєю. Для влади над планетою достатньо заволодіти і контролювати більшу частину такої зброї. Нашої команди і озброєння достатньо, щоб захопити по черзі більшість ракетних баз планети, залишити на кожній по одному добре озброєному солдату і таким чином контролювати їх усі.

– З чого вирішимо почати? – продовжував запитування Каднор, уважно слухаючи доповідь підлеглого.

– Головне для нас зараз – це отримати коди доступу до керування ракетами. Кожна держава контролює свою частину ракет, керування запуском яких зосереджено в руках однієї особи – керівника цієї держави, – пояснював Накоб свій план. – При цьому загальна система ракетного озброєння держав Диспи має одну суттєву ваду, а саме, президент будь якої з держав може самостійно прийняти рішення про запуск ракет і вибрати ціль, яку ті мусять знищити. Більше того, президент може особисто подати сигнал запуску шляхом кодованого наказу, загального для всіх військових баз його держави. І якщо йому потрібно, факт запуску і цілі залишаться відомими тільки йому.

– Так, це цікаво. Що далі? – повернувшись і з посмішкою вдивляючись через панорамний ілюмінатор в обриси планети, яку вони мріяли захопити, вловлював суть почутого Каднор.

– Заволодівши необхідними засобами і знаючи коди, при умові, що на військових базах будуть наші контролери, можна буде тримати під прицілом будь-яку точку планети.

– Це добре, – розуміючи думки Накоба, погодився ватажок, – навіть не треба захоплювати всі ракетні об'єкти планети. Достатньо заволодіти арсеналом двох-трьох наймогутніших країн.

– Під загрозою знищення буде вся планета, а ми тим часом будемо кружляти по орбіті навколо неї. Правда, в небезпеці залишаться наші солдати на планетних базах, та якщо їх забезпечити індивідуальними засобами безпеки, то наразі виникнення катастрофи вони зможуть протриматися до того моменту, поки ми пришлемо по них транспортний модуль для евакуації.

– Та це малоймовірно. Не думаю, що, залишившись обеззброєними, під загрозою знищення ці диспитяни не приймуть наших умов. – узагальнив Каднор і запитав: – Ну, а як взагалі пройшла розвідка?

– Все майже гладко, повелителю! – виструнчився у відповідь Накоб.

– Що значить майже?

Ватажок підозріло подивився на підлеглого.

– По перше, ми помітили невідомий нам літаючий об’єкт. Він був явно позапланетного походження, і ми вирішили послідкувати за ним. До речі, його помітили і на Диспі. Ми прослуховували їхній ефір і було зрозуміло, що вказаний об‘єкт занепокоїв їхніх військових. На їхні запити він не відповідав, а коли діспитяни підняли в повітря ескадрилью своїх літаків і спробували атакувати того, об‘єкт зник невідомо куди, так само зненацька, як і з‘явився.

– Де ж були ви?

– Ми теж не встигли простежити за ним, бо він увімкнув якесь захисне поле і різко збільшив швидкість. Ми не були готові до його маневру.

– А що ж по-друге?

– Ми теж були зафіксовані диспитянською системою радарів. І за нами теж гнався один з їхніх літаків, та ми відповіли йому пострілом з лазерної гармати, так що диспитяни навряд чи знайдуть залишки від нього.

– Це дуже погано! – обличчя Каднора вкрилося тінню незадоволення і роздратованості.

– Добре, якщо диспитяни дійсно нічого не знайдуть і будуть думати, що їхній винищувач просто загадково зник, – продовжував він, – у крайньому разі нехай думають, що сталася звичайна аварія, що закінчилася катастрофою. Та якщо хоч один уламок із слідами нашої зброї потрапить до них, вони можуть здогадатися про наші наміри, стануть обережними, і захоплення планети стане важчим і не таким простим, як ми передбачали.

– Не турбуйтеся повелителю. Ми прослідкували знищення літака. Ніяких уламків залишитися не повинно. – заспокоїв його Накоб.

– Так, можливо, в цьому великої небезпеки ще нема, та мене більше непокоїть той невідомий об‘єкт, – продовжував Каднор, – Його бачили і ви, і диспитяни, то значить дійсно щось таке там пролітало. Чи нема в нас конкурентів – ось що мене цікавить.

– Люрт! – підізвав до себе Каднор помічника Накоба, – Проскануйте навколо планетний простір. Негайно!

Один з нагдазійців, саме той, до кого звернувся ватажок, швидко відділився від загальної групи вояків і вийшов до іншого відсіку корабля, в якому розташовувалося навігаційне і пошукове обладнання.

За пультами, перед моніторами апаратної розташувалося десять-п‘ятнадцять нагдазійців, що слідкували за даними приборів і керували станом зорельота.

Перед солдатами замиготіли датчики пошукових пристроїв. Клацаючи перемикачами режимів, нагдазійці посилали у простір порції зондувального випромінювання. Слідкуючи за результатами, позад крісел диспетчерів стояв і уважно вглядався в екрани Люрт. На одному з екранів, найбільшому, чітко визначилася планета з усіма повітряними коридорами. Було видно, як над безкрайніми просторами Диспи пропливають цивільні та військові літаки, як здіймаються у повітря, а потім опускаються на аеродроми гелікоптери.

Огледівши частину за частиною всі ймовірні райони пошуку, Люрт нічого підозрілого та позапланетного не визначив. Декілька годин продовжував він пошуки, виконуючи наказ Каднора, та результат був той самий. Все було чисто.

Повернувшись до головного відсіку корабля, Люрт підійшов до Накоба.

– Нічого, – дещо розгублено, приглушеним голосом повідомив Накоб ватажку.

– Ну що ж, будемо надіятися, що це була випадковість або якесь аномальне явище. Затримуватися не станемо. Але треба бути напоготові до можливої зустрічі з невідомими гостями. – зробив резюме Каднор.

– Готуй загін до висадки на Диспу і одночасно обери об‘єкт першої десантації. – наказав він підлеглому.

Накоб, козирнувши у відповідь, попрямував до казарменного відсіку корабля готуватися.