Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 8

Дископодібний експедиційний космічний модуль синкритян наближався до Диспи.

Капітан Лінк не довго вирішував, де відбудеться перша висадка. Проаналізувавши дані про появлення в зоні планети невідомого синкритянам іншого космічного корабля і вибух винищувача, який стався після невдалого їх візуального контакту з диспитянами, капітан вирішив, що непогано було б обстежити місце катастрофи.

Пройшовши щільні шари атмосфери Диспи, диск завис над уже знайомим ландшафтом посеред невисоких гір на узбережжі океану. Потужно запрацювали двигуни в нижній частині модуля, і він, загальмувавши, м'яко опустився в міжгірській долині.

Це було дивовижне й вражаюче видовище. На галявині, серед зеленіючих дерев, височів, виблискуючи золотистою поверхнею, дископодібний об'єкт, що сягав більше ста п'ятдесяти метрів в діаметрі і біля двадцяти п'яти заввишки.

На корпусі велетенського диску в його нижній частині відділилася смужка металу від центру диска майже до краю ободу, яка стала повільно опускатися і одночасно утворювати вихідний отвір і трап, який вів з борту корабля на поверхню.

Перша невеличка група синкритян в п'ять осіб повільно опустилася на планету. Прибульці почали свою експедицію.

Склад атмосфери на Диспі мало чим відрізнявся від синкритянської і, прибульці, вийшовши з модуля, змогли познімати скафандри і вільно рухатися по її поверхні без додаткових захисних засобів.

У передовому загоні були Горн з двома солдатами свого підрозділу і Брок із помічником.

Закінчивши обстеження місцевості навколо космічного корабля, вони подали сигнал на його борт, і з борту диска до них стали приєднуватися інші синкритяни.

В той же час, приблизно в тому ж напрямку, на місце зникнення літака своєї бази рухався гелікоптер майора Коноса. Зрідка перемовляючись, рішуче настроєна команда чекала моменту прибуття.

– Які останні координати зниклого винищувача? – ще раз уточнив майор у штурмана.

Той, розгорнувши карту і повернувши сидіння до командира, тицьнув пальцем у визначений район, що був відмічений жирною червоною лінією.

– Зрозуміло, – кинув йому Конос, і, звертаючись уже до всієї команди, повідомив своє рішення: – Висаджуємося по периметру ділянки, один через кожні п'ять кілометрів. Після висадки всі синхронно рухаємся до її центру. Через чотири години зустрічаємося в центрі зони.

Вказуючи на відмітки на карті, Конос пояснив Самуелю, як вони своїм загоном мають здійснювати обстеження. Той, погоджуючись, кивнув.

По ланці солдат, що розмістилися в гелікоптері, пробігло розпорядження майора. Всі почали готуватися до десантування.

Літаюча машина підходила до кордону ділянки пошуку. Знизившись так, що майже чіпляв за верхівки дерев, гелікоптер з гуркотом мчав над горами.

Досягши, відповідно схемі, кордону й вибравши підходящу галявину, гелікоптер завис проміж дерев і почав зниження. До землі лишалося з півтора метри, боковий люк кузова машини широко разпахнувся і з середини на поверхню стрибнув перший солдат. Це, як завжди, був сержант Стівен.

Стівен легко зіскочив з гелікоптера на зелений килим галявини і, розправивши плечі, подивився угору. Пілот гелікоптера чекав на його сигнал.

“Все гаразд,” – показав сигналом сержант, і машина, набравши висоту, полетіла далі.

Так, зависаючи над поверхнею планети, через кожні п'ять кілометрів по периметру визначеної зони пошуку, гелікоптер залишав по одному з членів групи.

– Лети в центр ділянки і зустрічай нас через кілька годин, – виплигуючи останнім, крикнув пілоту майор Конос.

Відчувши себе на твердій поверхні і відновивши рівновагу після стрибка, майор, провівши поглядом гелікоптер, обдивлявся навкруги. За хвилину гуркіт мотора і свист лопастей було вже ледь чутно.

Конос поправив комбінезон, підстрибнув на місці, перевіряючи зручність екіпіровки, і, зорієнтувавшись за допомогою компаса і карти, вирушив у потрібному напрямку. По ходу він ретельно оглядав рослинність і грунт, стараючись помітити будь-які сліди катастрофи.

Трохи раніше перед тим було висаджено Самуеля. Звиклий до найскладніших маршрутів та експедицій, маючи неабиякий хист дослідника, а також пам'ятаючи, що справжня наука передусім базується на фактах, він, як завжди, захопив із собою традиційний туристичний рюкзак з мінілабораторією і мініатюрну фотокамеру.

Навколо розкинулися розлаписті зарості чагарнику, який незрозуміло яким чином виростав, здається, на абсолютно голому камінні. В напрямку руху, в далечині, він бачив більш вищі дерева. Очевидно, там починався ліс.

Оглядівшись після стрибка, перше, що зробив Самуель, так це вбив у землю кілка, зафіксувавши місце початку пошуків. Одночасно він зробив декілька знімків довкілля. Але не помітивши нічого особливого, перезарядив фотокамеру, зібрав знаряддя і рушив по прокладеному на карті маршруту.

Раптом він почув якийсь незрозумілий шум, що доносився в протилежному від напрямку пошуку місці із-за високої скелі. Залишивши рюкзак, він пішов подивитися, щоб то могло бути. І не встиг він обійти скелю, як шум раптово припинився, а замість нього стали долинати голоси розмови на незнайомій йому мові.

Затамувавши подих і нерухомо застигнувши на деякий час, прислухаючись до незрозумілих слів таємних співбесідників, він, поміркувавши, вирішив наблизитися і, обережно розсовуючи гілля густих заростей, стараючись якомога тихіше рухатися по голому камінню, рушив на звук голосів.

Яке ж велике було його здивування, коли, обійшовши скелю, він побачив в низинці під нею дивовижної форми і розмірів апарат і декілька постатей істот, схожих на діспитян, які рухалися навколо.

– Це прибульці! – Майнула думка у професора.

Спершу він майже оціпенів від несподіванки, та, трохи заспокоївшись, став уважно стежити за тим, що відбувалося.

Прибульці мали вид звичайних лаборантів з його фізико-хімічної лабораторії. Ті ж сріблясто-металевого кольору комбінезони на деяких, ранці за спиною, якісь інструменти, непоквапливі, обережні рухи.

Самуель згадав про фотокамеру. Піднявши об'єктив, він ухопив ним частину загадкового об'єкту, так щоб по знімку можна було б скласти уявлення про нього всього, та окремо захопив об'єктивом декілька постатей синкритян. А це були саме вони.

Але тільки-но професор збирався натиснути на кнопку затвора, щоб зробити знімок, як хтось блискавично, сильним рухом вихопив камеру в нього з рук, а його самого відштовхнув у бік.

Не втримавшись на ногах, Самуель перекинувся через якусь деревину і розпластався на гострому, дрібному камінні. Ще ж через мить він був схоплений, а все його тіло перемотане якоюсь липучою тканиною.

Розплющивши очі, Самуель побачив двох дужих синкритян, що схилилися над ним і щось обговорювали.