Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 4

Величезне приміщення диспитянського міжнародного центру дослідження анормальних явищ було вщерть заповнене. Проходила презентація нового науково-популярного фільму відомого режисера Олдрена про невідоме у Всесвіті.

З одного боку яскравої зали були розташовані високі столики з напоями та легкими стравами, а в іншому кутку невелика інструментальна група награвала ліричні мелодії.

Музика неголосно і плавно пливла по приміщенню і через цей приємний мелодійний фон зрідка проривались сміх і голоси гостей.

Частина запрошених після перегляду кінострічки танцювала, частина вешталася із кутка в куток, хто поодинці, хто невеликими групами, обмінюючись враженнями і куштуючи приготоване на столах.

Біля окремого столику в центрі залу стояв стрункий, середнього віку диспитянин і зрідка, але великими ковтками, потягував рожеве вино. Біля нього юрбилося декілька репортерів, з якими він вів запеклу суперчку. Звали його Самуель. Він був прод‘юсером кінострічки, що демонструвалася. Одночасно з прод‘юсерською діяльністю він викладав в науковому центрі астрономію і, незважаючи на свій відносно молодий вік, мав звання професора.

– Я бачу, ви розумієтеся краще на гамбургерах, ніж на кіномистецтві, то чи не краще було б відвідати відкриття нового кулінарного центра, – дещо роздратовано кинув він найбільш активному товстощокому молодику, що всіляко пробував охаяти його роботу.

– Не тікайте від відповіді! – не ображаючись, не відступав молодий репортер.

– Подивіться об'єктивно на ваш фактичний матеріал,– продовжував він.– Хіба наведені обгрунтування того, що існують позадіспитянські цивілізації у Всесвіті, мають науковий характер? А докази про наявність слідів невідомих цивілізацій не можуть тлумачитися по-іншому?

– Дорогенький! Як ви не розумієте, що будь-яке ствердження такого характеру базується на певному світогляді! – відпарирував Самуель. – Не маючи чіткого уявлення про будову Всесвіту, не можна отримати взагалі жодних наукових результатів. Та коли ми зачепили вже питання про світогляд, то мушу вас попередити, що наша розмова хоча і продовжує мати сенс, під кутом зору того, що ви там напишете у своїх відгуках в завтрашніх газетах, але може стати нескінченною.

– Ну що ж, я спробую переконливіше конкретизувати свої аргументи, – відповів репортер.

Не встиг опонент продовжити свою репліку, як в бічній кишені Самуеля задзвонив мобільний телефон.

– Привіт, друже, – пролунало зі слухавки. – Скоріше хапай себе і все своє господарство і як найшвидше тягни в штаб міжнародних сил спеціального призначення. Термінова нарада в генерала Девза. Зафіксовано декілька неопізнаних літаючих об'єктів. Збройний контакт з військами протиповітряної оборони та багато чого цікавого ще. Розходяться чутки про створення особливої комісії. Тож я чекаю на тебе негайно.

Самуель притис слухавку до вуха і, розштовхуючи репортерів, енергійною ходою швидко попрямував до виходу. Йому дзвонив Найк, давній друг і колега, теж професор центру.

Дослухавши повідомлення, Самуель швидко набрав номер телефону шофера свого особистого лімузина.

– Чекаю на тебе за десять хвилин з машиною біля сходів міжнародного центра, – наказав він тому після короткого привітання, і сховав мобільний телефон назад у кишеню. Але потім, трохи поміркувавши, знову витяг апарат.

Зробивши розпорядження водію, Самуель подумав, що нова справа може забрати багато часу, а вдома його вже давно зачекалися. Він набрав номер телефону Лани, своєї дружини.

– Здраствуй, люба, – промовив він у слухавку.

– Ну як презентація? – У відповідь запитала Лана.

– Все гаразд, дуже жалкую, що не захопив тебе з собою.

– Та в мене ж робота, я б все одно не встигла б, – заспокоїла його кохана.

– Мушу тебе засмутити, – згадав про мету свого дзвінка Самуель. – Мені доведеться ще трохи затриматися. Подзвонив Найк і в мене зараз невідкладні справи. Треба їхати до нього.

– Дякую, що попередив, – відповіла Лана. – Тоді вже й ти вибачай, ми обідаємо без тебе.

– Поцілуй за мене Тона і Лею, – згадав Самуель про дітей.

– Обов'язково, та ти знаєш, як вони скучили, то ж повертайся якнайшвидше, – нарікаючи промовила Лана.

Самуель сховав мобільний телефон і енергійним кроком рушив до виходу.

Рівно через дев'ять хвилин після телефонної розмови професора до під'їзду будівлі центра підкотив великий чорний автомобіль. В отворі відкритого бічного скла з'явилась голова водія, який виглядав начальника.

Легко злетівши східцями униз до машини, Самуель швидким різким рухом відчинив дверцята і заскочив в лімузин.

– Швидко! – нахилившись уперед до водія, голосно наказав він.

Від великого прискорення, з яким автомобіль зірвався з місця, тіло Самуеля відкинуло назад і він вдарився головою об бічну стійку задніх дверцят.

– Чорт! – лайнувся він сам до себе, та потім, посміхнувшись, схвально поплескав водія по плечу.

– Щось термінове, шеф? – повернувшись до Самуеля, з цікавістю запитав той.

– На нас чекають ймовірно дуже непередбачувані події, – з вогником в очах відповів професор, насолоджуючись швидким рухом.

Через півгодини машина загальмувала біля сталевої огорожі військової бази, де відбувалася зустріч, що цікавила науковця. До автомобіля підійшов черговий офіцер. Самуель, опустивши скло дверцят, показав йому посвідчення співробітника міжнародного центра. Козирнувши, вартовий відійшов до пульту кабіни пропускного пункту і натис кнопку. З тихим скрипом розійшлися сталеві створки воріт, і лімузин плавно поповз до приземистої будівлі в центрі довгої й широкої алеї.

Біля під'їзду штабу автомобіль загальмував. Самуель відчинив дверцята машини і, вибравшись з неї, збіг східцями уверх до входу. Пройшовши коридором до приймальної начальника штабу, він огледівся. Посеред приміщення стояв довжелезний стіл, який оточували ряди крісел, вже наполовину заповнені запрошеними на нараду. Дехто стояв або прогулювався поміж рядами.

Самуель пройшов до середини столу з його правого боку і зайняв вільне місце біля представника Міжнародної Ліги, яке залишив для нього Найк. Його друг вже давно з нетерпінням чекав на Самуеля і привітно встав назустріч, коли той з'явився в проході.

Обидва, зручно вмістившись на своїх місцях, почали енергійно обговорювати ситуацію, та раптом їхню розмову обірвали.

– Привіт найвидатнішому фантазеру та мрійнику! – гукнув до Самуеля хтось із протилежного боку столу.

Повернувшись на привітання, Самуель побачив прямо навпроти себе полковника Арда та майора Коноса. Обох він добре знав по загальних викликах на місця пригод, що супроводжувалися бодай чимось загадковим або невідомим для науки. Майже всі події на планеті, які були з розряду анормальних явищ, у тому числі і зустрічі з неопізнаними літаючими об'єктами, фіксувалися і досліджувалися разом з їхнім відомством.

Побачивши прихильну посмішку на обличчі майора, Самуель злегка схилив голову у відповідь.

Та не встигли вони обмінятись бодай парою слів, як розпочалася нарада.

– Увага! – Пролунало сухо, але голосно звертання генерала Девза, начальника штабу міжнародних сил, що головував на засіданні. – За той час, поки ми збиралися, прийшло ще одне повідомлення, що уточнює перше. Група спостерігачів відмічає суттєві відмінності об'єктів, зафіксованих сьогодні ввечері в зоні нашої бази. Хоча розміри обох з них були приблизно однакові, вони суттєво відрізнялися формою і кольором. Готується докладна доповідь чергових. Є пропозиція відкласти розгляд подій до її готовності, а увагу в даний момент зосередити на створенні експертної комісії, що більш детально буде вивчати цей інцидент.

Присутні погодилися і, продовжуючи свої бесіди, почали чекати доповіді, одночасно готуючи пропозиції щодо складу експертної комісії.