Читать книгу Контрмарш - Мирослав Минк - Страница 9

Президент Ойлогії Донс і його команда, які знаходилися на захопленому нагдазійцями лайнері, були більш ніж занепокоєні.

У Женет почалася істерика.

– Що все це означає? – у розпачі, звертаючись по черзі до кожного з команди, кидаючись з одного боку в інший, вигукувала вона.

Найспокійнішим виглядав Гард, який ходив по салону літака і, як міг, всіх заспокоював.

– А ну тихіше! – гримнув він на секретарку і, звертаючись до Донса, висловив своє враження: – Це не просто халепа, це катастрофа. Я починаю вірити в твердження наших науковців про існування інопланетян. Ви помітили яка здорова ця штука, що накрила собою літак? Мабуть зараз ми у неї всередині.

– Так, ти правий, – відповів президент, – ні у Версавії, ні в будь-якій іншій країні не може бути такої техніки. Принаймні були б хоч якісь дані у наших військових.

Все, що можна було побачити в ілюмінатори – це металева обшивка величезного приміщення, в якому літак опинився після захоплення. Зв'язку з планетою не було. Всім залишалося тільки чекати, в безсиллі передбачити подальші події.

Раптом через скло кабіни пілотів до салону президента крізь відкриті двері внутрішнього проходу пролились промені яскравого світла.

– Зараз щось з'ясується, – промовив один з пілотів, вказуючи іншому на якісь тіні спереду літака. – Там щось відбувається.

Світло в приміщенні з'явилося, як тільки розсунулися створки проходу з головного коридору космічного модуля. В отворі, що відкрився, з'явився прямокутний металевий апарат, що рухався на невеликих розмірів роликах у бік літака. Металевий куб в'їхав під крило лайнера і зупинився. На його поверхні замиготіли різнокольорові сигналізатори, він повернувся розширенням в верхній своїй частині до входу в салон літака й з середини до диспитян долинув металевомеханічний, спотворений голос.

– Спустіть трап і залиште літак! – почули диспитяни звернення, що виходило з середини металевого апарату.

Наказ пролунав зовсім не миролюбно, тому пасажири лайнера напружилися, а деяких охопив страх. Донс з Гардом перезирнулися і президент схвально кивнув агенту.

– А чому ми повинні виконувати ваш наказ? Хто ви такі? – прокричав у відкрите віконце кабіни пілотів Гард у відповідь на звернення.

У загадковому металевому апараті під крилом лайнера щось клацнуло і з середини назовні висунувся якийсь дивний пристрій. Враз з нього вдарив тонкий яскравий промінь, влучивши в найближчий ілюмінатор літака. Пролунав приглушений хлопок. Незначної сили вибух здригнув корпус лайнера і скло ілюмінатора розлетілося вщент.

– Повторюємо наказ! Усім вийти з літака! – знову пролунало до діспитян.

Донс безсило подивився на спеціального агента. Той здвигнув плечима.

– Уперед підуть Дан і Сем, – вказав Гард на двох охоронців, – ми ж з президентом – передостанніми, а ти Дек, – звернувся він до іншого охоронця,– прикриєш усіх.

– Думаю, зброю треба приховати і бути напоготові, – додав Донс.

Ще раз оглядівшись через ілюмінатори і вікна кабіни пілотів і впевнившись, що, крім загадкового металевого куба, який в'їхав в світлий отвір проєму у стіні приміщення і через який до них зверталися, біля літака нема нікого, диспитяни відкрили вихідні двері лайнера і спустили запобіжний трап. Члени команди по черзі один за одним стали виходити з літака. Виходячи, вони ховалися під крило лайнера і занепокоєно оглядалися. В приміщенні не було нікого.

– Покидайте зброю позад трапу! – знову долинув до них новий наказ з дивного апарату.

Сховавши по пістолету, всю іншу зброю охоронці Донса склали в купу під літаком. Та хитрість не вдалася.

– Сканування показує на наявність зброї, – пролунало з металевого предмета. – Наказуємо ще раз, не вимушуйте нас застосовувати силу, складіть всю зброю!

Гард із запитом в очах подивився на президента. Донс мовчав. Але, трохи поміркувавши, дав згоду.

– Виконуйте, – сказав він, – нічого не поробиш.

Агент і охоронці роззброїлися повністю.

– Пройдіть у відкритий проєм! – пролунало в приміщенні.

Диспитяни вийшли в головний коридор космічного модуля. Перед ними котився на роликах вже відомий металевий куб. Полонені зрозуміли, що це був робот, через який з ними спілкувалися і який вказував їм напрямок руху.

– Ідіть за мною. Ідіть за мною, – лунало до них з середини предмета.

Пройшовши з десяток метрів коридором, диспитяни побачили вхід в ще одне приміщення і прослідували туди за роботом, що рухався попереду них. В результаті вони потрапили в просторий відсік, в середині якого в три ряди вишикувалися елегантні сидіння крісел.

– Займіть місця в сидіннях! – продовжували надходити накази.

Президент і його команда підкорилися.

Літак президента Донса порожньо й самотньо височів посеред залишеного першого приміщення.

Поки диспитяни оглядалися на новому місці, через додатковий боковий прохід в приміщення з літаком з'явився Накоб з двома своїми помічниками. Всі троє рушили до лайнера.

– Люблю застарілу техніку! В нас такою користувалися з тисячу років тому, – оглядівши літак, промовив один з нагдазійців і поплескав по металевій обшивці машини долонею.

– Запитай, може шеф тобі його подарує, – жартівливо кинув йому Накоб.

Всі троє, сміючись, піднялися в середину лайнера.

Пройшовши крізь усі салони літака й повідкривавши дверцята всіх шаф, обнишпоривши ніші на борту машини, вони нарешті знайшли, що шукали. Накоб здригнувся від задоволення. Перед ним був пульт особистого зв'язку президента Донса з усіма стратегічними військовими об'єктами Ойлогії, в тому числі з ракетними базами.

– Нарешті! Ще трохи часу та зусиль і ми – володарі планети! – з нестримною жадобою влади і панування, з недобрими вогниками в очах вигукнув він.

Двоє його підручних зареготали.

– Розберемося, що тут до чого, – схилившись над клавіатурою і монітором пульту зв'язку, прошепотів Накоб і зосереджено прийнявся оглядати обладнання.

В цей час, вмостившись в зручних, але непривітних сидіннях нового приміщення, ув'язнені пошепки обговорювали своє становище. Всі гостро відчували невідому небезпеку.

Щойно всі присутні диспитяни більш-менш отямилися, як з обох боків приміщення з'явилося декілька озброєних прибульців. Підходячи до кожного з диспитян, вони пристібали їх металевими браслетами до поручнів сидінь так, що встати вже було неможливо.

– Так буде надійніше, а також спокійніше і вам і мені. – Почули полонені голос позад себе.

Обійшовши ряди, перед ними з'явився сам Каднор у всій своїй страшній красі. Величезний, кремезний і зі сталевим поглядом, він навів на присутніх непереборний жах і безнадію.

– Радий вітати вас на борту нашого космічного корабля! – глузуючи, промовив він до присутніх. Його голос також був спотворений пристроєм перекладача, що був закріплений в нього на шиї, і від того надавав йому ще більшої жорстокості і страхітливості.

– Я, капітан Каднор, ватажок нагдазійців, тепер став і вашим повелителем! – продовжував він.

Зібравшись з духом, президент Донс перервав його промову.

– А я – президент Ойлогії, наймогутнішої держави на планеті Диспа, вимагаю звільнення мене й моїх підлеглих, вибачення і пояснень щодо всіх останніх подій. Що вам потрібно від мене і мого народу?

– Не надривайся! – обірвав Донса Каднор і, сміючись, повернувся до групи своїх солдатів. Потім, оглядаючи присутніх і вказуючи пальцем на Донса, глузливо промовив: – Він президент!?

– Ти презерватив! – продовжував ватажок нападників. – Для тебе, мабуть, буде цікаво, що у Всесвіті є й могутніші від тебе й твоєї країни. То затули пельку і виконуй, що тобі будуть наказувати, якщо не хочеш, щоб тебе й твою наймогутнішу на планеті країну не перетерли на порох.

Двері в приміщення розчинилися і до Каднора швидко підійшов один з нагдазійців, що був разом з Накобом всередині літака. Повідомивши ватажка про знахідку і роботоздатний стан обладнання для керування запуском ракет, він однак зауважив, що для повного володіння ситуацією не вистачає кодів доступу до безпосередніх командних дій із знайденого пульта зв'язку.

– Накоб проаналізував можливі варіанти, – переказав він Каднору результати їхньої роботи. – Щоб увійти в систему з пульту необхідно, щоб співпали параметри долоні та роговиці ока з закладеними в програму в якості паролю.

– Безсумнівно, це його параметри. – Промовив Каднор, всміхаючись і вказуючи на Донса. – Відчепіть його й проведіть на борт літака.

Двоє нагдазійців вхопили Донса і, відчепивши від крісла, в якому він сидів, повели до приміщення з лайнером.

Донс спробував пручатися, та його ще жорсткіше вхопили за руки, а один з нагдазійців штурхонув його межипліччя, показавши жестом, що буде ще гірше, якщо той не залишить свої спроби опиратися.

Каднор, провівши поглядом своїх охоронців, які виводили президента, замислився, обмірковуючи подальші заходи.