Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 18

Італією правили тоді почасти народні магістрати, почасти державці, почасти цезарські намісники, головний з яких, що верховодив над усіма іншими, називався канцлером. З державщв найсильнішим був Готфрід, одружений з графинею Матильдою, дочкою Беатриси, сестри Генріха II. Це подружжя мало в посіданні Лукку, Парму, Реджо, Мантую і все те, що тепер іменується Патримонієм. Верховні понтифіки знай мусили тоді воювати з честолюбними намірами римського народу, який спершу скористався папською владою для того, щоб скинути ярмо цезарів; потім, щоб перебрати зверхність у місті і панувати як йому заманеться; відтак він раптом став запеклим ворогом понтифіків, і вони зазнали від цього народу більше кривд, ніж від будь-якого християнського монарха. У ті часи, коли папи, погрожуючи відлученням від Церкви, наганяли страху цілому християнському Заходу, народ римський бунтував проти папського престолу, і обидва ці суперники тільки й намагались, щоб урвати одне в одного владу й пошану. Тоді папство перейшло до Миколая II, і як Григорій V позбавив римлян права обирати цезаря, так Миколай II забрав у них змогу вінчати папу, захотпшш, щоб надалі це робили кардинали. Але цього здалося йому замало, і він, змовившись із властителями, які царювали нині в Калабрії та Апулії, з причини, про яку мова попереду, змусив усіх урядовщв, посланих римлянами по всіх їхніх володіннях, присягнути папі, а декого він навіть скинув з посади.