Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 85

Опинившись у тісних суточках, народ переконався, що зіткнення неминуче. Першим вдарили на ворога Медічі та Рондінеллі, які рушили на Кавіччулі з боку площі Сан Джованні, неподалік від їхніх осель. Бійка тут була запекла, бо з веж на вояків летіло каміння, а внизу їх обстрілювали з арбалетів. Сутичка тривала вже три години, але до народу раз у раз підходили нові загони, отож Кавіччулі, бачачи, що їх переважають масою, а допомоги бракує, здалися на ласку народу, який не зайняв їхніх осель і майна. У них лише забрали зброю і звеліли розійтися по домівках тих пополанів, де вони мали рідних і друзів. Перемігши в цьому першому приступі, пополани легко подолали Донаті й Пацці, які були слабкіші. За Арно зоставалися лише Кавальканті, сильні як кількісно, так і позиційно. Проте, побачивши, що проти них усі гонфалони (а на те, щоб придушити їхніх спільників, досить було трьох загонів), вони, ще трохи поборюкавшись, склали зброю. Три з чотирьох частин міста опинилися в руках народу. Остання частина залишалася у грандів, і захопити її було найважче як через велику кількість захисників, так і через її позицію: це місце оберігала річка Арно; отож треба було брати мости, укріплені особливо ретельно. Першим зазнав нападу Старий міст, але його завзято захищали, бо на вежах було багато вояків, усі виходи було забарикадовано, а за барикадами засіли зухи над зухами. Отож пополани відступили, зазнавши чималих утрат. Бачачи, що тут тільки марно переводяться сили, вони спробували прорватися по мосту Рубаконте, але, наткнувшись і там на ті самі перешкоди, залишили чотири загони прикривати ці мости, а всі інші кинулися в прорив біля мосту Каррайя. І хоча Нерлі стояли мужньо, стримати завзятий порив народу не вдалося, може, тому, що цей міст, не маючи вежок, боронився гірше, а може, й тому, що замешкані поблизу Каппоні та інші пополанські родини теж напали на оборонців. Під натиском звідусіль ті покинули барикади і відкрили народові шлях. Незабаром поразки зазнали Россі та Фрескобальді, бо всі пополани з-за Арно об'єдналися зі звитяжцями. Тільки Барді ще відбивалися, їх не злякали ні розгром їхніх спільників, ні об'єднання проти них усього народу, ні слабка надія на будь-яку допомогу. Вони воліли накласти головою в бою чи бачити, як плюндрують і палять їхні оселі, ніж добровільно здатися на ласку своїх ворогів. Тим-то й боронились вони так, що народ, марно штурмуючи їх чи то з боку Старого мосту, чи то з боку мосту Рубаконте, раз у раз відступав назад, залишаючи чимало убитих і поранених. Колись було бруковано вулицю, яка вела від Римського шляху через будинок Пітті до мурів, зведених на пагорбі Сан Джорджо. Цією вулицею народ послав шість гонфалонів з наказом напасти з тилу на оселі Барді. Цей наскок зламав бойовий дух Барді і забезпечив перемогу народу, оскільки барикадники, бачачи, як плюндрують їхні житла, покинули бойовища й кинулися боронити свої оселі. Заслін на Старому мосту впав, а Барді, пороснувши врозтіч, поховалися по домівках Квараті, Панцані та Моцці. А народ, і найпаче найпідліші його низи, прагнучи здобути луп, заходилися грабувати й плюндрувати оселі переможених, руйнуючи і палячи їхні палаци і вежі з такою люттю, якої посоромилися б найзаклятіші вороги флорентійців.