Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 81

Назавтра, вдаривши на сполох, змовники згідно з розпорядженням стали до зброї, весь народ з криками «Свобода!» теж озброївся, і кожен став у стрій у себе в кварталі під корогвами народних компаній, які нишком рихтували змовники. Всі голови родів нобілів та пополанів посходилися і дали присягу боронити одне одного, а дука вбити. До них не прилучилися тільки Буондельмонті й Кавальканті та ще ті чотири доми пополанів, які допомагали посісти дукові престол, останні, об'єднавшися з різниками та іншим підлим плебсом, позбігалися зі зброєю на площу і виступили в його обороні. Тільки-но зчинилася колотнеча, дук засів у палаці, а його посіпаки, які перебували в різних куточках міста, впали на коней і ринули на площу, але дорогою їх переймали і вбивали. Проте на площу зуміли прорватися біля трьохсот вершників. Дук вагався – битися йому з ворогом на площі чи оборонятися в палаці. Однак Медічі, Кавіччулі, Ручеллаї та інші роди, потерпілі від дука найбільше, теж побоювалися, що коли він виїде на площу, багато з повсталих знову перейдуть на його бік, і, щоб запобігти такому його наскоку й примножити свої лави, вони об'єдналися й удерлися на площу. При їхній появі посполиті прибічники дука, побачивши, що їм непереливки, а фортуна дука зрадила, теж вирішили зрадити його і приєдналися до співгромадян, крім месера Угуччоне Буондельмонті, який увійшов у палац, і месера Джаноццо Кавальканті, який з частиною своїх людей відступив до Нового ринку. Там він заліз на лаву і почав закликати тих, хто поспішав зі зброєю на площу, виступити в обороні дука, причому всіляко залякував людей, прибільшуючи дукові сили і погрожуючи розправою тим, хто завзявся на свого володаря. Бачачи, що ніхто за ним не йде, але й не затикає йому рота, і що він даремно пнеться зі шкури, він поклав собі більше не важити головою і замкнувся в себе вдома. Сутичка на площі між народом і дуковими людьми тим часом переросла в ціле побоїще, і хоча останнім за палацовими мурами відбиватися було легше, вони зазнали поразки, одні з них здалися на ласку переможця, інші поховалися в палаці. Поки на площі билися, Корсо та месер Амеріго Донаті з частиною народу вдерлися в Стінке, спалили папери подести та державної скарбниці, сплюндрували дім ректорів і перебили всіх дукових попихачів, які навинулися під руку. Дук і собі, побачивши, що площу втрачено, і все місто в руках його ворогів, і підмоги чекати годі, спробував відвоювати народну любов якимись шляхетними звершеннями. Він велів привести до себе в'язнів, з ласкавими словами випустив їх на волю і висвятив на рицаря Антоніо Адімарі, всупереч бажанню останнього. Він розпорядився зняти свій значок з причілка палацу і замінити його гербом флорентійського народу. Та всі ці поступки, запізнілі й недоречні, оскільки їх вирвано силоміць і подаровано з нехіттю, зарадили йому мало. Роздосадуваний, він сидів обложений у своєму палаці, бачачи, що, пориваючись до багатьох благ, утратив усе і що через кілька днів доведеться йому загинути від голоду чи від заліза. Громадяни, щоб відновити лад, зібралися в Сан Репараті і обрали чотирнадцять громадян, половина гранди, а половина пополани, яким разом з єпископом вони надали всіх повноважень для реформування флорентійської держави. Обрали також шестеро чоловік – справувати владу подести, поки їх не змінить той, кого поставлять згодом. Тим часом до Флоренції прибула сила-силенна людей на допомогу народові, і серед них сієнці з шістьма послами, людьми, вельми шанованими у себе на батьківщині. Вони пробували стати за посередників між народом і дуком. Одначе народ відмовився слухати щось про переговори, доки йому не дадуть на суд і розправу месера Гульєльмо із Ассізі та його сина, а також месера Череттьєрі Вісдоміні. Дук на це ніяк не згоджувався, але тут йому почали погрожувати інші обложені вкупі з ним у палаці, і він мусив поступитися перед силою. Безперечно, лють у серцях людей куди гостріша і рани куди глибші, коли точиться боротьба за відновлення свободи, ніж коли її відстоюють. Месер Гульєльмо та його син попали до рук численних ворогів, а син цей був майже хлопчик, якому не виповнилося ще вісімнадцяти років. А проте ні молодість його, ні безневинність, ні врода не врятували його від люті натовпу. Ті, хто не міг різати батька й сина, поки вони були живі, чикрижили їх мертвих і, не наситившись ударами заліза, рвали їхні тіла пальцями. А щоб наситити помстою всі свої почуття, вони, навтішавшись їхніми зойками, видовиськом їхніх ран, вгородившись у їхню плоть, захотіли і на смак покуштувати її, так щоб відплата вдовольнила не тільки зовнішні почуття, а й нутро. Цей сказ був такий згубний для Гульєльмо з Ассізі та його сина, як і рятівний для месера Череттьєрі. Юрба, зірвавши свою злість на цих двох жертвах, про нього забула. Його ніхто не вимагав, він і зостався у палаці, а вночі деякі з його друзів та родичів непомітно вивели його звідти. Коли натовп утамував свою лють пролитою кров’ю, було укладено угоду, за якою дукові дано право виїхати з Флоренції з усім своїм майном і своїми людьми, якщо він зречеться влади над нею, і цю угоду він мав схвалити уже поза її межами в Казентіно. Уклавши цю угоду, він 6 серпня покинув Флоренцію у супроводі багатьох громадян і по прибутті до Казентіно підтвердив своє зречення, хоча й згнітивши серце. Він би не дотримався даного слова, якби граф Сімоне не пригрозив, що видворить його назад до Флоренції. Був цей дук, як видно з його справування, хтивий, жорстокий, недоступний і пихатий. Він прагнув поневолення народу, а не його любові, і тому хотів викликати страх, а не симпатію. З себе він був препоганий, як і його поведенція: малого зросту, чорнявий, з довгою, але ріденькою бородою, отож, звідки не глянути на нього, він заслуговував тільки зненавиди. Отож за десять місяців через свою зловорожість він позбувся влади, якої доскочив лихими підшептами своїх радців.