Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 74

А проте духом вони знизилися не настільки, щоб не шкодувати грошей, готуючи укріплення, не вербувати нові збройні загони, не посилати до друзів по запомогу. Одначе всього цього було недостатньо для достойного опору такому супостату. Зрештою їм довелося обрати своїм синьйором Карла, дука Калабрійського і сина короля Роберта, аби він виявив ласку їх оборонити, бо ці володарі, призвичаєні царювати у Флоренції неподільно, прагнули не дружби її, а послуху. Проте Карл воював тоді в Сицилії і не міг сам прибути до Флоренції і взяти провід, а тому послав туди Готьє, родом француза і дука Афінського, який як намісник синьйора узяв у посідання місто і почав ставити магістратів на свій розсуд. А проте поводився він цілком гідно, що не вельми в'язалося з його вдачею, і завоював народну симпатію. Відвоювавшись у Сицилії, Карл на чолі тисячі верхівців прибув до Флоренції і вступив у неї в липні року 1326, а це привело до того, що Каструччо уже не міг вільно плюндрувати флорентійський край. І все ж добру славу, якої зажив Карл діями поза містом, він скоро утратив у самому місті, якому союзники заподіяли таких утрат, яких воно не зазнало від супостата, бо Синьйорія нічого не могла розв’язати без погодження з дуком, і він протягом року вигріб з міста чотириста тисяч дукатів, хоча за угодою мав право не більше ніж на двісті тисяч; цим здирством він або його батько займалися мало не що дня. До цієї халепи доточилися ще нові прикрощі й нові вороги. Гібелліни Ломбардії настільки стурбувалися появою Карла в Тоскані, що Галеаццо Вісконті та інші ломбардські тирани золотом і обіцянками залучили до Італії Людовіка Баварського, обраного всупереч волі папи цісарем. Він вдерся в Ломбардію, звідти рушив на Тоскану, де з підмогою Каструччо захопив Пізу (1327), а звідти, награбувавши золота, пішов на Рим. З цього приводу Карл, бою чись за свої володіння, покинув Флоренцію, залишивши там свого намісника месера Філіппо да Саджінето. Каст руччо після відступу цісаря захопив Пізу, але втратив Пістойю, яку в нього відбили флорентійці, змовившись з пістойцями. Каструччо отаборився під цим містом і облягав його з такою звагою і завзяттям, що флорентійці, хоч як старалися допомогти Пістойї, нападаючи то на обложників, то на володіння Каструччо, не здолали ні силою, ні хитрощами змусити його зректися задуманого, так люто поривався він покарати пістойців і взяти гору над флорентійцями. Пістойя мусила визнати його зверхність, але ця звитяга стала для нього такою ж славетною, як і пла чевною, бо, повернувшись до Лукки, він невдовзі помер (1328). А що фортуна рідко вщедряє благом чи вражає безголов’ям, не доточивши і нового блага, і нового безголов’я, то так і сталося, що в Неаполі тоді ж таки сконав Карл, дук Калабрії і синьйор Флоренції. Отож флорентійці неждано-негадано майже водночас спекалися і зверхності одного, і остраху перед другим. Визволившись, вони взялися реформувати місто: скасували всю систему колишніх рад, а натомість запровадили дві нові ради, першу в складі трьохсот самих пополанів і другу в складі двохсот п’ятдесяти і грандів, і пополанів. Перша дістала назву Ради народу, друга – Ради комуни.