Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 69

Десь трохи згодом Угуччоне делла Фаджола спершу захопив Пізу, а відтак Лукку, куди його впустила гібеллінська партія, і за сприянням цих міст завдав сусідам чималого спустошення. Щоб убезпечити себе, флорентійці попросили короля Роберта прислати до них його брата П'єро очолити їхні загони. Тим часом Угуччоне без упину вбивався в усе більшу силу і, діючи то ґвалтом, то ошуканством, заволодів багатьма фортецями у Валь д'Арно і Валь-ді-Ньєволе. Коли ж він обложив Монте Катіні, флорентійці вирішили, що треба допомогти цьому місту, щоб вогонь не пожер увесь їхній край. Зібравши чимале військо, вони вдерлися в Валь-ді-Ньєволе, де й зійшлися врукопаш з Угуччоне (1315) і після запеклого бою зазнали поразки. П'єро, брат короля Роберта, наклав головою, і навіть тіла його не розшукали, а з ним лягло понад дві тисячі вояків. Та й Угуччоне звитяга далася дуже й дуже нелегко, він утратив одного свого сина і багатьох отаманів. Після цієї поразки флорентійці укріпили всі землі довкола міста, а король Роберт послав їм за капітана графа д'Андріа, прозваного графом Новелло. Через його поведінку, а може, тому, що флорентійцям притаманно бути вічно невдоволеними і сваритися з будь-якого приводу, все місто, попри війну з Угуччоне, поділилося на друзів і недругів короля. Ватажками непримиренних стали месер Сімоне делла Тоза, дім Магалотті і ще деякі пополани – вони були в більшості в проводі. Вони будь-що добивалися, щоб по отаманів та вояків послали спершу у Францію, потім у Германію, щоб потім дістати змогу вигнати з Флоренції графа, королівського ставленика. Одначе їм тут не повелося, і вони нічого не досягли. І все ж не облишили своїх замірів і, позбавлені змоги знайти потрібного мужа у Франції чи в Германії, виявили його в Губбіо. Прогнавши графа, вони закликали Ландо да Губбіо на екзекутора, або барджелло, і передали йому всю повноту влади над громадянами. Людиною він виявився хтивою і жорстокою. З багатьма вояками обходив він увесь край, знищуючи всіх, на кого вказували йому ті, хто його обрав. Зухвалість його дійшла до того, що він карбував фальшиву монету флорентійським чеканом, і ніхто не зважився заперечити (1316), – в таку силу він убився через флорентійські чвари. Справді велике й безталанне місто: ні пам'ять про колишню гризню, ні страх перед Угуччоне, ні королівська влада не могли згуртувати його, і воно опинилося нині в найскрутнішому стані, плюндроване зовні Угуччоне і шарпане зсередини Ландо да Губбіо. Друзями короля і ворогами Ландо та його поплічників були родини нобілів і заможних пополанів, усі гвельфи. Проте держава опинилася в руках їхніх супротивників, і тому виявляти свої симпатії їм було б дуже небезпечно. Одначе, поклавши собі скинути таку плюгаву тиранію, вони секретно написали королю Роберту з проханням поставити графа Гвідо да Баттіфолле своїм намісником у Флоренції. Король притьмом дав про це наказ, і, хоча Синьйорія була проти короля, ворожа партія не зважилася заперечити, оскільки граф був наділений неабиякими високими прикметами. А проте влада його залишалася невелика, бо Синьйорія і хорунжі загонів підтримували Ландо та його партію. І поки Флоренція переживала всі ці халепи, в ній була проїздом дочка германського короля Альберта (1317), яка їхала до свого мужа, сина короля Роберта Карла. Друзі короля звеличили її й почали нарікати на скруту, в якій нині опинилося місто, і на сваволю Ландо та його клевретів. Їм повелося в цьому так, що до від'їзду принцеси, її власними заходами і посланнями короля, флорентійці замирилися, а Ландо був усунений від влади і висланий назад у Губбіо, ситий награбованим і кров'ю флорентійців. При реформації уряду Синьйорія продовжила ще на три роки зверхність короля, а що до Синьйорії вже обрано семеро ставлеників Ландо, то дообрано ще сімох засідателів серед королівських друзів. Так у Синьйорії якийсь час засідало тринадцять магістратів, але потім їхнє число зменшилося до семи, як і давніше.