Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 77

У розпал цієї великої колотнечі, яка шарпала Тоскану і Ломбардію, місто Лукка перейшло під руку Мастіно делла Скали, синьйора Верони (1341), який хоч і мав за угодою передати Лукку флорентійцям, не зробив цього; він гадав, що, пануючи в Пармі, він може утримати також і Лукку, і тому знехтував даним словом. Флорентійці, бажаючи помститися, у спілці з Венецією повели проти нього таку нещадну війну, що він був мало не втратив усі свої статки. Одначе єдиною перевагою, яку вони здобули, була втіха від того, що вони погромили Мастіно, бо венеційці, пактуючи, як усі, зі слабкішими за себе самих, захопивши Тревізо і Віченцу, замирилися окремо з ворогом, а Флоренція вхопила шилом патоки. І все ж за якийсь час Вісконті, володарі Мілана, забрали у Мастіно Парму, і він, гадаючи, що Лукку йому нині не утримати, надумав продати її. Покупцями виступили флорентійці і пізанці, і в ході торгу пізанці побачили, що флорентійці, як багатші, заломлять їх. Тоді вони надумали взяти Лукку силоміць і з допомогою Вісконті отаборилися під нею. Але флорентійці не здалися, провели з Мастіно оборудку, виклавши частину грошей готівкою, а на решту видавши зобов'язання, і послали трьох представників – Наддо Ручеллаї, Джованні ді Бернардіно Медічі та Россо ді Річчардо Річчі, щоб вступити в посідання майном. Вони зуміли пробитися в Лукку силою, і осілі в цьому місті люди Мастіно передали його їм. Проте облоги пізанці не припинили і чого тільки не робили, щоб захопити Лукку; флорентійці ж силкувалися змусити їх облогу зняти. Після тривалої війни, в якій флорентійці втратили свої гроші і дістали ганьби, бо їх було вигнано, Лукку прибрали до рук пізанці. Утрата цього міста, як завжди в таких випадках буває, нацькувала флорентійський посполитий люд проти можновладців, і він лаяв їх на всіх площах, закидаючи їм скупість і нездарність. Попервах війну доручено вести двадцяти громадянам, які поставили месера Малатесту да Ріміні капітаном. Командував він операціями і невміло, і нерішуче, а тому королю Робертові Неаполітанському послано прохання про допомогу. Король послав до Флоренції Готьє, дука Афінського, який з призводу небес, уже грізних від передчуття лиха, приїхав саме тоді, коли луккське передузяття зазнало краху (1342). Зібрання Двадцяти, бачачи народне обурення, подумало, що обрання нового капітана сповнить людей новими надіями і це призначення або стримає зовсім, або пригасить їхній гнів проти нього. А щоб тримати їх у страхові і дати дуку Афінському таку владу, щоб він зумів боронити його успішніше, воно поставило його спершу охоронцем, а потім капітаном озброєних загонів. Гранди через викладене вже вище тримали камінь за пазухою, а проте багато хто з них зблизився з Готьє тоді, як він від імені Карла, дука Калабрійського, правив Флоренцією. Тут вони й ухвалили, що пора, жертвуючи державою, згасити полум'я їхньої зненавиди і що народ, їхній вічний кривдник, можна здолати лише одним: віддати його під зверхність державця з тим, щоб той, добре обізнаний з доблестю однієї партії і свавіллям другої, першу нагородив, а другу вбрав у шори. До цього слід доточити й сподівання на ті блага, яких вони заслужать за їхнє сприяння, коли дук вийде на володаря. Тим-то вони не раз вступали з ним у таємні стосунки й радили йому взяти на себе всю владу, обіцяючи підсобити йому всім, що від них залежить. У цьому до них підпряглися деякі пополанські доми, як, наприклад, Перуцці, Аччаюолі, Антеллезі та Буонаккорсі; заборгувавши кругом і позбавлені чим розплатитися, вони зазіхали нині на чуже, сподіваючись, що, допомігши поневолити батьківщину, вони скинуть ту неволю, якою загрожували їм позичкодавці. Честолюбне дукове серце загорілося від цих умовлянь жагою влади і могуті. Бажаючи зажити слави суворого правдолюбця і завоювати народну любов, він позвав до суду тих, хто вів луккійську війну, стратив месера Джованні Медічі, Наддо Ручеллаї та Гульєльмо Альтовіті, а інших, багато кого, засудив до вигнання чи грошової пені.