Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 76

Але настав 1340 рік і приніс нові підстави для колотнечі. Зміцнювати й підтримувати свою владу найвпливовіші громадяни уміли двома способами. Перший полягав у тім, щоб усіляко скорочувати при жеребкуванні кількість нових магістратів з тим, щоб жереб випадав завше їм або їхнім друзям. Другий полягав у тім, щоб заправляти обранням ректорів і, отже, мати в їхній особі прихильних засідателів. Цим, другим способом вони так дорожили, що їм уже не вистачало двох ректорів, і вони іноді протягували ще й третього. І ось цього року їм пощастило додати ще одну людину – месера Якопо Габріеллі да Губбіо під титулом капітана варти і дати йому всі повноваження над іншими громадянами. Останній з метою догодити всім зверхникам чинив усілякі кривди. Серед скривджених були месер П’єтро Барді і месер Барді Фрескобальді, нобілі, а тому, природно, люди гонористі, тож вони не схотіли допустити, щоб чужинець з доброго дива, вислужуючись перед кількома можновладцями, чинив їм кривду. Щоб помститися, вони змовилися проти нього і проти зверхників, і в змові взяло участь багато нобільських домів і дехто з посполитих, котрим тиранство начальства було не до шмиги. Задум їхній зводився до того, щоб зібрати у своїх домівках велику силу озброєного люду і спозаранку другого дня після врочистих поминок Усіх святих, коли кожен молитиметься у храмі за упокій душі своїх близьких, розправитися з капітаном і першими особами в державі, а потім, обравши нову Синьйорію, реформувати устрій. Та коли йдеться про заміри вельми небезпечні, їх звичайно дуже докладно обговорюють і сповняти не квапляться, а тому ці змови, які вимагають час для здійснення, здебільшого розкриваються. Один із змовників, месер Андреа де Барді, зважуючи цю справу, більше потерпав карою за неї, ніж упивався надією на помсту. Він відкрився своєму своякові Якопо Альберті, Якопо доніс про все пріорам, а ті попередили увесь уряд. Загроза насувалась, бо день Усіх святих був не за горами, і ось багато громадян, зійшовшись у палаці і бачачи, що длятися небезпечно, зажадали, щоб Синьйорія розпорядилася бити на сполох, закликаючи народ стати до зброї. За гонфалоньєра був Тальдо Балоні, а одним з синьйорів Франческо Сальвіаті. Барді їм доводився родичем, і бити на ґвалт їм зовсім не хотілося, тому вони заявили, що озброювати народ через кожну дрібницю необачно, бо коли влада в руках юрми, стримати її годі, і ніколи з цього нічого путнього не виходило, що розпалити пристрасті легко, а погасити їх важко, і що ліпше, мабуть, спершу розібратися, чи це справді змова, і покарати заводіяк, притягнувши їх до відповідальності, ніж ставити на карту благо Флоренції, уживши за звичайнісінькою кляузою такі круті заходи. Але цих речей ніхто не слухав, синьйорів погрозами і образами змушено дзвонити на ґвалт, і на звуки дзвона позбігалися на площу озброєні громадяни. Зі свого боку, Барді і Фрескобальді, побачивши, що їхню змову викрито, надумали або перемогти зі славою, або з честю полягти і теж стали до зброї, розраховуючи на успішну оборону в тому куточку міста за річкою, де стояли їхні оселі. Вони укріпилися на мостах, бо сподівалися на підмогу нобілів, що мешкали в контадо, та інших своїх друзів. Одначе тут вони схибили, оскільки пополани, з того самого куточка міста, що й вони, виступили на захист Синьйорії. Обскочені звідусіль змовники покинули мости і відступили на вулицю, де проживали Барді, найкращу для оборони, і там відбивалися завзято. Месер Якопо да Губбіо, знаючи, що вся ця змова проти нього, і потерпаючи за свою шкуру, розгубився і стояв ні в сих ні в тих неподалік від Палацу синьйорії в кільці своєї варти. Проте інші ректори, чия вина була менша, виявляли більшу звагу, а надто подеста, який звався месер Маффео деї Марраді. Він подався на бойовище, перехопився безстрашно через міст Рубаконте назустріч мечам Барді і показав знаками, що хоче з ними говорити. Цей муж викликав своїми високими прикметами та іншими цнотами в усіх таку пошану, що бій як стій урвався і його почали уважно слухати. Словами розважливими, але стурбованими він засудив змову, показав, на яку небезпеку вони наражаються, якщо не поступляться такому народному пориву, обнадіяв їх на те, що їх уважно вислухають і виявлять до них поблажливість, пообіцяв, що сам наполягатиме на тому, щоб з огляду на їхнє обурення на них зглянулися. Відтак, повернувшись до синьйорів, він заходився переконувати їх, щоб вони не домагалися перемоги, проливаючи кров своїх громадян, і нікого не засуджували, не вислухавши. І діяв він так успішно, що Барді і Фрескобальді зі своїми покинули місто і поїхали без перешкод до своїх замків. Після їхнього відходу посполитий люд роззброївся, і Синьйорія обмежилася тим, що притягла до суду лише тих родичів Барді і Фрескобальді, які взялися до зброї. Щоб підірвати їхню воєнну міць, у Барді викуплено замки Мангона і Верніа, оприлюднено закон, за яким громадянам заборонялося мати укріплені замки ближче ніж за двадцять миль від Флоренції. Через кілька місяців упали голови Стьятти Фрескобальді та ще багатьох його родаків, оголошених ворохобниками. Проте зневаги і погрому домів Барді та Фрескобальді можним здалося не досить. Як часто буває з людьми, які тим дужче надуживають своєю владою і тим зухвалішають, що більше ця влада, вони, вже не вдовольняючись одним капітаном варти, який дошкуляв усього місту, поставили ще одного для контадо з величезними повноваженнями, так щоб люди у них на підозрі не могли жити не лише у Флоренції, а й на інших її землях. Тим самим вони так під’юдили проти себе всіх нобілів, що ті ладні були задля помсти і самі запродатися, і місто продати кому завгодно. Вони чекали тільки нагоди, і вона скоро трапилася, а вони скористалися нею якнайкраще.