Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 78

Страти нажахали громадян середнього стану і припали до душі лише грандам і плебсу, оскільки перші побачили в цьому розплату за всі кривди, заподіяні їм від посполитого люду, а другі взагалі любили просто зловтішатися. Коли дук робив обхід міста, його гучно хвалили за великодушність, і кожен привселюдно закликав його виводити злочинців на чисту воду й карати. Зібрання Двадцяти важило з кожним днем усе менше й менше, зате посилювалася влада дука і страх перед ним. Усяк, щоб показати йому свою відданість, малював на причілках своїх осель його герб, отож, щоб вийти в державці, йому бракувало тільки титулу. Думаючи, що віднині для нього вже немає нічого недосяжного, він натякнув Синьйорії, що для державних інтересів уся повнота влади йому просто-таки необхідна, і оскільки з цим згодне все місто, він гадає, що й Синьйорія не проти. Синьйори, уже давно передчуваючи руїну республіки, від цього домагання схвилювалися непомалу і хоча знали, чим це їм загрожує, відповіли, не бажаючи зрадити своєї батьківщини, одностайною рішучою відмовою. Дук, зводячи на очі всім свою релігійність і гуманність, зупинився в монастирі братів-міноритів Санта Кроче. Приступаючи до здійснення свого зловорожого заміру, він розпорядився читати по всіх усюдах заклик до народу зібратися завтра в його присутності на площі Санта Кроче. Цей заклик злякав Синьйорію ще більше, ніж попередні його орації, і вона згуртувала довкола себе тих громадян, які, на її думку, любили батьківщину і свободу беззавітно. Знаючи, яка потуга в дука, вони поклали собі тільки умовляти його і спробувати, бо чинити опір було годі, змусити його передумати або ж якось пом'якшити його владу. І ось деякі синьйори пішли до дука, і один із них повів таку річ: «Ми прийшли до вас, синьйоре, на ваш виклик, а також за вашим розпорядженням зібратися всі народом, бо певні, що ви прагнете дещо незвичайно домогтися того, чого ми не побажали дати вам законним шляхом. Ми аж ніяк не збираємося чинити опір вашим задумам, ми тільки хочемо показати, якою важкою буде для вас та ноша, яку ви вирішили завдати на себе, аби ви завжди згадували про наші поради і про поради, зовсім їм протилежні, від людей, які дбають не про вашу вигоду, а про вгамування своєї злості. Ви намагаєтеся поневолити місто, яке завжди жило вільно, оскільки влада, передана колись від вас королям неаполітанським, була співдружністю, а не поневоленням. Чи ж уявляєте ви собі, як важить для такого міста і як солодко лунає в ньому слово «свобода»? Слово, якого ніякій не здолати силі, не стерти часові, не заступити жодній чесноті. Подумайте, синьйори, якої треба потуги, щоб таке місто уярмити. Прибульців вам буде недостатньо, а покластися на городян ви не зможете, оскільки теперішні ваші люди, які попхнули вас на цей шлях, як тільки розгромлять з вашою підмогою своїх ворогів, одразу ж візьмуться за вас, щоб верховодити самим. Плебс, цей ваш нинішній спільник, дуже зрадливий і хиткий і залежний від обставин, отож будь-якої миті все місто може стати ворожим до вас, потягнувши до ями і себе, і вас. Проти цього безголов'я немає ніякого ліку, бо захистити свої володіння можуть лише державці, в яких небагато недругів і їх можна легко знешкодити, розправившись з ними чи вигнавши. Але коли ненависть повсюдна, убезпечити себе годі, бо не знаєш, звідки ждати лиха, а коли всіх боїшся, довіритися не можна нікому. Рятуючись від біди, накликаєш на свою голову ще більшу загрозу, бо всі, кого скривджено, дихають ще лихішим духом і домагаються розплати ще завзятіше. Убити любов до свободи час безсилий, бо вона так часто поривала за собою тих багатьох городян, які її солодкості самі зроду не заживали, але вона дорога їм з пам'яті, переданої батьками, і якщо вони зуміли знову визволитися, бо боронили свою волю з великим завзяттям, зневажаючи всяку небезпеку. А в тому разі, коли батьки не заповіли їм бодай цієї пам'яті, свобода увічнена в громадських будинках, у місцях, де діють магістрати, у вивісках вільних установ, у всьому тому, що покликане розвивати громадську свідомість. Що ж ви збираєтеся зробити, що дорівнювало б свободі вільного життя чи могло б вгасити бажання людей повернути нинішні положення? Ні, нічим ви цьому не зарадите, навіть якби прилучили до цієї імперії всю Тоскану і щодня входили до цього міста тріумфатором після звитяги над нашими ворогами, бо ця слава була б вашою, а не їхньою славою, і флорентійці придбали б не підданців, а побратимів у неволі, що поневолило б їх ще більше. І навіть якби ви були найсвятішою і найдоброзичливішою людиною, найправеднішим судією – для народної любові всього цього замало. А як цього, на вашу думку, достатньо, то ви помиляєтеся, бо для того, хто жив вільно, всякі вериги обтяжливі і будь-які пута сковують його. До того ж насильний устрій доброму державцеві не може товарищити, і вони неминуче або уподібняться, або один знищить другого. Тим-то вам залишається тільки одна рада: або правити цим містом нещадною залізною рукою, для чого часто бракує цитаделі, варти, спільників, або обмежитися тією владою, яку ми вам передали, до чого вас і закликаємо, нагадуючи вам, що міцна тільки та влада, якої слухаються добровільно. Не рвіться ж у полуді своєї дрібної амбіції до місця, де вам не розсістися і звідки вище не піднятися, через це ви приречені рано чи пізно впасти, на ваше і наше страшне безголов'я».