Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 21

Коли папську тіару надів Урбан II, римляни зненавиділи його. Відчуваючи загрозу для себе від цієї колотні, що підривала Італію, він задумав вельми сміливу справу. Він вирушив з усіма своїми духівниками до Франції, зібрав в Оверні силу-силенну люду і заходився проповідувати проти бусурманів. Він так запалив тих, хто зібрався, що вони ухвалили рушити в Азію на сарацинів; цей похід разом з наступними подібними походами дістав назву хрестового, бо всі його учасники значилися червоним хрестом на своєму одягові і на зброї. Очолили цей похід Готфрід, Євстахій і Болдуїн Бульйонські, графи Булоні, і такий собі Петро Пустельник, неабияк почитуваний за свою мудрість і святість; чимало царів і племен підтримували цей захід своїм капшуком, а безліч осіб приватних вирушила своїм коштом без ніякої винагороди. Такий сильний релігійний дух був тоді у людей, запалених прикладом своїх ватажків. Спершу ця справа завершилася дуже успішно, бо вся Мала Азія, Сирія і частина Єгипту перейшли до рук християн. Саме тоді й зародився закон єрусалимських рицарів, який панує ще й нині й утримує острів Родос, цю єдину цитадель проти невірних. Виник також орден храмовників, який скоро занепав через розбещеність його членів. Так у різний час сталося чимало розмаїтих подій, в яких прославилися і численні племена, і окремі особи. В хрестові походи ходили королі Франції, Англії, а з племен венеційці, пізанці й генуезці зажили в них чималої слави. Отож це змагання точилося з різним успіхом аж до часів сарацинського властителя Саладина. Його звага, а також чвари серед християн занапастили зрештою їхню зажиту спочатку славу, і через дев'яносто років їх було вигнано з тих місць, які вони так доблесно й вдало відвоювали.