Читать книгу Колискова для Софії - Нина Фиалко - Страница 11

Молочне світло ночі помалу змінилося передсвітанковим маревом. На сході зазолотилися білі хмаринки, передвіщаючи погожий день і вдалий для жінки, яка має надію сьогодні знайти роботу. За два роки вже відвикла вставати рано й кудись їхати. Не сиділося не тільки їй. Набитий пасажирами автобус прямував до Києва. Тамара втішилася, що квиток дали на заднє сидіння, і, схиливши голову до вікна, намагалася подрімати, але марно. Пасажири голосно перемовлялися одне з одним, ніби не бачилися роки, та й думки не давали спокою. Одна підсилювала тривогу за дитину, інша вселяла надію на покращення життя.

У передмісті набилося стільки люду, що важко було протиснутися до виходу. Тамара відвикла від метушні та тисняви у транспорті. Кімната, яку вони з Діаною винаймали, була не дуже далеко від місця роботи, тож не потрібно було витрачатися на таксі після зміни, яка не раз затягувалася до перших півнів. «Ді не повідомила, з ким тепер проживає, але те помешкання нам дісталося від моєї матері, то я маю право зайняти його знову», – думала Тамара, наближаючись до під’їзду потрібного будинку.

Гуртожиток жив своїм життям. З кухні доносилися приємні запахи сніданку, прибиральниця ледь не перед носом водила шваброю і сварила, щоб не розносили по кімнатах бруд. Усе як і два роки тому. Жильці тут часто змінювалися, то ніхто не впізнавав у ній колишню мешканку.

Діана з бігудями на голові сиділа біля великого дзеркала й підводила олівцем і без того виразні очі. Побачила на порозі Тамару й схвально вигукнула:

– Яка ж ти молодчина, що приїхала! Я вже збиралася телефонувати тобі. Проходь, нехай я гляну, як ти змінилася. – Вона обкрутила подругу довкола себе і, затинаючись, мовила: – Не хочу тебе ображати, але мускулів для боротьби за виживання наростила мало.

– Ти гадаєш, що я мала чим обжиратись у декретній відпустці? Усе для малюка, а самі як-небудь… – виправдовувалася Тамара.

– Мене Бог милував від такого. Щоб Вовчиця прийняла тебе знову на роботу, мусиш почати фарбуватися, навчитися всміхатися і стати нахабнішою. За два роки відбулося чимало всяких змін, і всі – не на нашу користь.

– Нахабнішою в чому?

– Може, життя вже чогось тебе навчило, то більше думай про себе, а не про те, що про тебе скажуть чи подумають. Тепер кожен дбає лише про себе, – повчала Ді.

– Якщо чесно, то я б краще якісь гайки на заводі закручувала, ніж ото переступати через себе. Не в тому столітті, мабуть, народилася.

– Заводи порізали на брухт, та й що там таким худеньким жіночкам робити. До гайок сила потрібна.

– Я так зраділа твоєму дзвінку й ще вчора готова була на крилах летіти сюди. А коли ти мене остудила порадами, починаю сумніватися, чи добре вчинила, опинившись тут. Синок іще маленький і не розуміє, що мамі потрібні гроші. Боюся, що бабуся не впорається з ним.

– З тиждень попхинькає і звикнеться, – впевнено заспокоювала Ді.

– А ти звідки можеш знати?! – Тамара підозріло глянула на подругу.

– Маю досвід… Колись розповім, а зараз сідай до дзеркала й починай наводити марафет.

Тамара не стала заперечувати, але призналася, що своєї косметики не має. Удома не було для кого фарбуватись…

– Бери мою і поспіши, щоб застати Вовчицю, – порадила Діана.

Надія Ігорівна зустріла їх при вході. Оглянула з ніг до голови Тамару й всміхнулася до Ді. Боялася, що та не виконає обіцянки й тепер у терміновому порядку доведеться шукати нову офіціантку. Власниця поважала дисциплінованість у всіх проявах. Нехай працівник не ідеальний, але випробуваний і надійний. Цікаво було глянути на зовнішній вигляд колишньої працівниці: чи не втратила привабливості.

– Ціную в людях пунктуальність. Дякую, що не підвела. Готуйся до праці, а ти, Тамаро, ходи зі мною, – скерувала Надія Ігорівна й порухом руки дала барменові зрозуміти, що в кабінет треба занести дві кави.

– Дитину з ким залишила? Не зірвешся, щойно він закашляє?

– З бабусею… – тихо відповіла та. – Не стану обманювати, що не хвилююсь, але мені дуже потрібна робота…

– Гаразд. Я співчуваю тобі, але не підведи, щоб я спала спокійно. Не думай, що й мені легко. Пройдися вулицею і подивися, скільки всяких генделиків відкрили, тому доводиться боротися за кожного клієнта. У штат тебе поки не вписую. Платню отримаєш у конверті, а далі час покаже. Іди працюй!

З усмішки, яку випромінювали очі Тамари, стало ясно, що її взяли в колектив. За ранковою кавою перед відкриттям бару вона побачила, що за ці кілька років основний штат працівників майже не змінився. Дивувало лише, що ніхто її ні про що не розпитував і не давав порад. Мабуть, правду казала Ді, що кожен живе сам по собі.

Перші дні важкувато було починати роботу, бо змінилися клієнти, забаганки яких треба вивчати. Чайових новенькій давали мало, а їй необхідно в найближчі дні поїхати додому провідати сина.

– Перші гроші використай не на колготи для дитини, а на простий мобільний телефон для баби, щоб мати змогу телефонувати їй у будь-яку пору дня чи ночі, – радила Діана.

– Де я таких коштів візьму? Бабусі пенсію принесуть лише за тиждень, а годувати малого чимось треба.

– Для початку я тобі подарую свій старий. – Ді похизувалася новеньким айфоном. – Тепер без такого зв’язку ти не людина. Заправ новою СІМ-картою і залиши бабусі.

Після першої розлуки з дитиною минув тиждень. Додому мов на крилах летіла, доки не переконалася, що син не капризував і поступово звикав до постійного перебування з бабусею. Молода мама заспокоїлася і наступні дні більше уваги приділила роботі.

Минуло майже два місяці, коли Тамара побачила давнього клієнта бару, який облюбував собі одну кабінку, де міг вільно почуватись у розв’язанні своїх проблем. Не звертаючи уваги на офіціантку, яка поклала перед ним меню, він знову агітував якусь молоду жінку прислухатися до вигідної пропозиції. З короткої розмови не вловила її суті, але сума, яку почула, Тамару вразила. Де це в наш час можна заробити такі кошти і хто цей чоловік, що так упевнено пропонує своїм клієнткам високу платню?

Наступного ранку, коли подруга ще відлежувалася в ліжку, Тамара поділилася з нею тим, що вчора почула від клієнта.

– Ти про Жорика? – не здивувалася Діана. – Він сутенер і шукає жінок, які можуть стати сурогатними матерями.

– Як це?

– Отак просто. Тобі підсаджують у матку чуже дитя з пробірки, і ти його виношуєш. Після пологів дитину забирають, а тобі виплачують кругленьку суму. Не гривень, а доларів, – уточнила подруга, показавши свою обізнаність у цій справі.

– Це не карається законом? – не вірила Тамара.

– Це бізнес, голубко. Одні продають корисні копалини, інші – зерно, а ті, яким ці блага недоступні, торгують маленькими дітьми. Наші законодавці, щоб приховати від людей свої оборудки, не забороняють законом дрібніші зловживання, – спокійно на свій розсуд роз’яснювала Ді те, що колись і її схвилювало.

– Я до церкви не ходжу, але мені здається, що це великий гріх – торгувати дітьми.

– На мою думку, не більший за той, який учиняють жінки, торгуючи своїм тілом. Я б сказала, що сурогатне материнство чистіше за проституцію.

– Є одне «але», – всміхнулася Тамара. – Заробляючи гроші проституцією, ти отримуєш, крім грошей, ще й фізичне задоволення.

– Яка ж ти, подруго, наївна… Деколи отримуєш таку відразу, що готова сама заплатити, щоб уникнути вимушеного інтиму. Послугами проституток користуються переважно чоловіки з якимись комплексами або збоченці. Як на мене, то народити комусь дитину й зробити якусь сімейну пару щасливою благородніше, – ділилася думками Діана.

– А чого ж ти не ризикнеш, якщо це так благородно й добре платять? – лукаво всміхнулася Тамара.

– Я вже давно думаю над цим, гадаєш, даремно тобі зателефонувала? Тут щодня оббивають пороги молодші за тебе дівчатка, і Вовчиці все одно, хто їй приноситиме дохід. Я відчуваю вину перед тобою, знаю, що ти зі своїм характером сама ніколи не виберешся з болота, то чому б нам обом не спробувати? У мене нема родини, з якою можна відверто про це говорити, а ти надійна подруга по нещастю.

– По якому нещастю? – здивовано підняла брови Тамара.

– Ну, не в буквальному сенсі… Я розлучена й також маю сина, який живе зі свекрухою. Рідко його бачу, і це дуже гнітить, бо не можу забрати до себе. От коли куплю хоч невеличке житло, тоді з’явиться шанс створити нову сім’ю. У барі до старості літ таких грошей не зароблю. А тобі також вигідно, бо можеш носити в утробі чужу дитину й одночасно вдома доглядати свою. Таких грошей не кожен чоловік у Польщі на будові заробить.

– Заманливо малюєш, але це, мабуть, нелегко – носити дитя, знаючи, що його відберуть, – недовірливо мовила Тамара.

– Морально я вже готова спробувати. Це ж недовго, усього дев’ять місяців – і матимеш у руках купу грошей, – переконувала Діана.

– Якби ж то можна було на цей період у космос вилетіти. Люди почнуть обмовляти, що знову нагуляла дитя, бабусі треба буде якось пояснити… – вагалася Тамара.

– Томко, ти морально готуй себе до цього, а деталі ми вже по ходу будемо обговорювати. Місто велике, і загубитися в ньому запросто. Ти гадаєш, що ми одні такі? Признаюся, що вже наводила довідку в найбільшому центрі сурогатного материнства, і мені сказали, що в них черга охочих стати сурогатними матерями на два роки вперед. Через кілька років я постаріюсь і мене не візьмуть. Тому я хочу спробувати тепер, – емоційно переконувала Діана, і збити її із цієї дороги Тамарі було не під силу.

Після цієї відвертої розмови Тома почала думати про Ді як про невдаху, у котрої також не склалося сімейне життя. «Вона пробивна, і якщо пропонує мені разом спробувати щастя в цьому бізнесі, то чому б і ні? З бабусею якось домовлюся. Не піде ж вона до батюшки в церкву дозволу питати?» – переконувала сама себе. Вода камінь точить, а розмови на цю тему відбувалися у вільний від роботи час день у день.

За роботою і роздумами не зауважили, що різко похолодало й почалися затяжні дощі. У природі тривала боротьба між осінню та зимою, несучи людям сезонні хвороби, які часто вносять корективи у звичний плин буття. Зателефонувала Маша й стривоженим голосом просила внучку взяти додатковий вихідний, бо в Артемка вже кілька днів тримається температура, а вона не може навіть до аптеки вийти. Про додатковий не могло бути й мови, а от випросити в адміністратора кілька годин, щоб встигнути на останній автобус, Тамара змогла.

Дорогою ніби якась сила підштовхувала її до думки, що треба погоджуватися на пропозицію подруги. Хоч цю зиму виграє і догляне синочка, а через рік він підросте, зміцніє. Побачивши його хворого, Тамара вже не думала про людський поголос і реакцію її сусідів на другу вагітність. «Ми ж не цікавимось, як вони заробляють кошти на прожиття. Я ж не красти в держави збираюся…» – виправдовувалася за ще не скоєне, але гріховне рішення.

– Не знаю, дитино, як я переживу цю зиму без тебе. Він же не дає за двері вийти, а мені ж хоч за хлібом і молоком сходити треба, – бідкалася бабуся, щойно внучка переступила поріг.

– Не переживайте. Мені накльовується робота на дому, то, мабуть, доведеться погодитися на неї. Ще не знаю, скільки будуть платити, але, кажуть, вигідна, – повідомила бабусі й була впевнена, що та схвалить будь-яке її рішення.

Безвихідь заганяє людину в глухий кут, і, щоб вийти з нього, вона, почувши вигідну пропозицію, як метелик на світло, бездумно йде на неї, не переконавшись, чи та безпечна. Жінка відчувала в собі силу й велике бажання щось змінити, тільки б забезпечити гідне життя своїй дитині.

У Київ Тамара поверталася з твердим переконанням, що пристане на пропозицію Діани. Уже не переймалася тим, що про неї думатимуть інші, адже кожен живе сам по собі, то й вона спробує ризикнути. Якщо експеримент виявиться невдалим, то в ньому, крім неї, ніхто не постраждає.

Діана з нетерпінням чекала подругу. Здогадувалася, що та вже «дозріла» до рішучих дій.

Тамара в бар прийшла з вокзалу, не встигла зайти в гуртожиток. По її збентеженому вигляду Ді здогадалася, що та хоче з нею поговорити. Після спільної кави перед початком роботи запитала:

– Бачу, що тобі не терпиться мені щось розповісти, чи не вгадала?

– Усе ти бачиш і відчуваєш. Шукай того Жору, і я готова з ним домовлятися, – твердо мовила Тамара, озираючись, чи ніхто не підслуховує їхньої розмови.

– У мене є його номер мобілки. Якщо його сьогодні не буде в нас, тоді зателефоную. Вище голову, подруго, хто не ризикує, той не п’є шампанського, – задоволено всміхнулася Діана. Втягнути подругу у свій задум вдалось, а надалі кому як пощастить…

Діана пів року виношувала цей план, зважувала всі «за» і «проти». Їй набридло бути коханкою одружених чоловіків, які тряслися за кожну відірвану від сім’ї копійку. Більшість із тих, які шукали розваг, вважали, що жінці достатньо, аби її напоїли й нагодували. Коли натякала, що їй потрібні гроші на дрібні витрати, то неохоче діставали одну чи дві купюри з кишені й тикали під ніс. У такі миті Ді відчувала огиду не тільки до коханця, а й до себе. Прагнула покласти цьому край, щоб не боятися ходити містом і не переживати, що дружина котрогось із них зустріне й повисмикує волосся на голові.

Жору запросили додому, бо в барі співробітники відразу здогадалися б, про що дівчата хочуть з ним домовлятися. Тут про його бізнес постійні працівники знали багато й лише перешіптувалися, коли він приводив нову клієнтку.

– Чому зранку? – запитав він, бо звик спати до обіду.

– Вибачте! Коли маємо вільний час…

Уранці ледь устигли причепуритись, як у двері постукали. Зайшовши в кімнату, Жора обвів поглядом ще незастелені ліжка.

– Доброго дня, красуні! Я зрозумів, що котрась із вас хоче стати сурогатною матір’ю, – зміряв допитливим поглядом обох, намагаючись угадати, котра з них.

– Коханців нам вистачає без вас… – Діана перебрала ініціативу розмови на себе. – Не буду приховувати, що офіціанти часто стають невільними слухачами чужих балачок, ми підслухали й одну з ваших. Вона нас зацікавила.

– Я й не приховую того, чим заробляю на хліб, – удав ображеного Жора. – Бізнес, яким займаюся, не заборонений законом. Надіюся, що ви не декларацію про мої доходи закликали сюди обговорювати?

– Ні. Ми самі шукаємо, де можна заробити, але щоб не ошукали. Хочемо з ваших вуст почути про гарантії та ризики, які нас очікують, – заспокоїла його Діана.

Жора нюхом відчув свіжі гроші. Умить оживився й почав читати завчену напам’ять лекцію про благородність справи, якою він займається.

– Ви, дівчата, повинні зрозуміти, що, крім власного заробітку, зробите щасливою сімейну пару, яка не може самостійно народити дітей. Однією з умов, щоб включили жінку в цю програму, мають бути народжені нею здорові діти до цього. Відмінний стан фізичного здоров’я і жодних серйозних проблем у генетиці.

– Діти в нас є, а решту перевірять, – відповіла за обох Діана. Вона знала, що жінок ретельно обстежують у медичному закладі перед тим, як підписати договір.

– Скільки я зароблю, народивши комусь дитину? – обізвалася Тамара, бо їй це найбільше пекло.

– Моя фірма дає десять тисяч євро й додатково по триста за кожен місяць вагітності на здорове харчування, – повідомив Жора й спостерігав, яке враження справить магічна цифра на жінок. У нього був свій зиск, і від того, на яку суму вдавалося схилити жінку до співпраці, залежав його заробіток.

– Щось ваша фірма мало платить, – невдоволено поморщила носа Діана. – В інтернеті пропонують за цю послугу трохи більше.

– А я маю працювати просто так? – обурився Жора. – Я ж на себе беру всі організаторські функції, воджу по кабінетах і знайомлю з потрібними людьми.

– Але ж це щонайменше двадцять п’ять відсотків за такі послуги! Якщо ви вважаєте, що виносити дитину легко, то залучіть до цього свою дружину, – випалила Діана.

– Моя дружина вже втретє виношує чуже дитя.

Почувши про таке, жінки були шоковані.

– Хіба вона може називатися дружиною, якщо ви з нею не спите? – хіхікнула Ді. – Умови договору вимагають, щоб жодних інтимних стосунків упродовж вагітності з іншим чоловіком не було.

– Я бачу, що ви добре обізнані в цій справі. Умови – це не закон, який також можна обійти, – насторожився Жора, уже не сподіваючись легко обдурити жінок. Переважно він розливався соловейком перед невпевненими жінками, а тут трапилися рішучі й допитливі.

– Хотіла б я побачити вашу дружину, бо не вірю, що ви кажете правду, – не повірила Тамара.

– Якщо почнемо з вами співпрацювати, то я вас обов’язково познайомлю з нею, – пообіцяв Жора.

– Наразі дякуємо за інформацію, – поглядаючи на годинник, мовила Ді. – Нам не горить, то пошукаємо ще фірму, яка пропонує більшу суму за аналогічну послугу. Правда, доведеться не одного стовпа з оголошеннями в місті обстежити, але це того варте. Правильно я кажу? – Діана втупилася поглядом у спантеличену подругу.

Тамара готова була на все, адже запропонована сума для неї була й так захмарною, але вірила подрузі, яка, напевно, мала якийсь інший план. То, щоб підтримати її, видавила із себе впевнену усмішку й сказала:

– У нас же є ще кілька номерів, на які ми не телефонували. Послухаємо, що там скажуть.

Ді вдячно глянула на неї і, ще раз подякувавши Жорі, запросила його до бару на пиво. Коли за ним зачинилися двері, Тамара невдоволено пробурчала:

– Мені здається, що ти вирішила на моїх нервах пограти, а сама не збираєшся нічого робити.

– Довірся мені. Це хитрющий звідник і з цієї послуги хоче отримати максимум. Почекаємо. Через кілька днів він сам нас знайде й запропонує більшу суму, – заспокоїла її Діана.

– А не краще звернутися офіційно до фірми?

– Там треба паспорт пред’явити, може, ще й ідентифікаційний код для сплати податку, то вийде на одне. Ти ж не впевнена, що там будуть тримати інформацію під грифом «таємно». Завжди знайдуться такі, які захочуть на цьому заробити. Сьогодні ми ризикуємо, хоча досі не впевнені, що якогось параграфа із закону не порушуємо. Заробивши на цьому, захочемо почати нове життя, а інформація про твоє минуле вигулькне в найбільш непідходящий момент. Тому я схиляюся більше до пропозиції Жори. Його фірма приймає клієнтів під видуманим тобою ім’ям, не питає паспорта й надає ті самі послуги. Тому не панікуй. Кілька днів зачекаємо…

Надворі, мов через сито, дрібний дощик поливав землю. Без нагальної потреби не хотілося з хати виходити, а Тамару вільний від роботи день гнав у дорогу. На душі шкребли кішки від того, що нічого певного не відповість бабусі, котра чекає, що внучка повернеться і вже нікуди не поїде. У холоднечу й самій хотілося відпочити, адже в гуртожитку також накопичувалася робота, якої за тебе ніхто не виконає. Набридає перебувати в русі, мов годинник, який не має спочинку ні вдень, ні вночі.

Напередодні поїздки очима зустрічала кожного відвідувача, надіючись побачити Жору, але він, мабуть, також вичікував. Та, боячись втратити двох клієнтів, першим зателефонував Діані й запропонував зустрітися.

– Що я тобі казала? Жора вранці прийде з новою пропозицією, – радісно повідомила Тамарі. – Тільки ти не зірвися і нічого не обіцяй від себе, торгуємося до останнього.

– Мені завтра вночі знову треба поспішати до дитини, то не дуже затягуй перемовини, – попросила вона.

Уранці жінки ще не встигли нанести на обличчя косметику, як у двері постукав Жора. Привітавсь як давній знайомий і, прибравши зі спинки стільця розвішаний одяг, сів.

– Ви непогані дівчата! Це я до того, що вагітним жінкам фарбуватися небажано, бо в косметичних виробах багато токсичних речовин, особливо ртуті, а це шкодить малюкам.

– Не треба нам читати лекцію, ви ж не конкурент косметичної фірми, – зауважила Діана.

– Ні. Мій товар важливіший і цінніший, але щоб він був якісним, треба виключити всі ризики, – без натяку на жарт відповів Жора. – Клініка пропонує кращу ціну, ніж була попередня, але надалі жодних бонусів не буде.

Він докладно розповів про приблизні умови договору й наостанок залишив їх у роздрукованому вигляді. Якщо жінок його пропозиція влаштує, то з понеділка він відвезе їх до спеціалістів.

– Єдине прохання до вас, – нагадала Тамара, коли Жора вже стояв у дверях. – Нікому не розповідайте в барі про наші наміри.

– Якби я не вмів тримати язик за зубами, то хто б мене взяв у спільники такого делікатного бізнесу? – всміхнувся і на ходу додав: – Чекаю дзвінка!

Тамара мало не до стелі стрибала від радості. Нарешті справа зрушила з місця!

– Я ж тобі казала, що не треба поспішати. Упевнена, що він і так нас ошукав, але не хочу пів Києва посвячувати в те, що збираюся робити, – з ноткою невдоволення мовила Ді. – Хай уже буде як є!

– Ти не довіряєш цьому Жорі? Вірю, що ти грамотніша за мене й не допустиш, щоб ще й він обманув нас.

– Побачимо, до якої клініки він нас повезе. А тобі раджу трохи самій мізками ворушити і не довірятися нікому. Питання став не тільки мені, а й тим, з ким підписуватимеш угоду, – наголосила Діана, бо брати повну відповідальність за подругу не мала наміру. – Сьогодні ти налаштована рішуче, а завтра через якісь обставини зміниш думку або підпишеш зайве, і тоді виправдовуйся перед усіма.

– Це ж, мабуть, треба буде паспорт показувати, а ти переконувала, що цього робити не варто, – почала сумніватися Тамара.

– Якщо чесно, то я також вагаюся. Будемо знати тоді, коли зустрінемося з представником клініки. Було б добре поспілкуватися з котроюсь із жінок, які вже народжували по цій програмі.

– Яка ж дурепа афішуватиме це?! – засміялася Тамара. – Попроси, нехай зі своєю дружиною познайомить, заодно перевіримо – обманув чи правду сказав.

– Не відразу ж! Уже тоді, як про щось домовимося, можна буде попросити, щоб вона поділилася відчуттями й особливостями нашої подальшої поведінки.

– Невже ти гадаєш, що, завагітнівши, зможеш довго тут працювати? Треба буде змитися до того, як живіт стане помітним. Ще зо два місяці вдома посиджу, а потім треба буде кудись зникнути. Ой, Ді, шукаємо проблем на свою голову! – з ноткою смутку мовила Тамара.

– Під лежачий камінь вода не тече – це народна мудрість. Якщо не хочеш перебиватись із сухарів на воду, то мусиш чимось ризикувати. Я налаштована рішуче, а ти думай…

– Колесо фортуни закрутилося, і вже пізно відступати. Мене ще й зима підпирає, бо, не дай бог, дитина захворіє, я все одно змушена буду розрахуватися. Жорі зателефонуєш, коли повернуся. Ти відпустиш мене на останній автобус? – запитала Тамара, збираючи сумку, з якою мала їхати додому.

– Куди ж я подінуся…

Думки жінок, які були на півдорозі до кардинальної зміни свого життя, концентрувалися лише на покращенні сімейного добробуту. Були переконані, що жертвують собою заради своїх дітей, яких дуже люблять і хочуть їм забезпечити гідне дитинство. Обидві досі жодного разу не були в церкві, бо виросли в родинах атеїстів і не переймалися тим, чи їхній майбутній учинок буде гріховний із християнської точки зору. Звикли довіряти газетам і телевізору, гадали, що все, що відбувається в державі, підкріплене законом і дозволене. Ще якби не людські пересуди, то не було б ніяких пересторог.

Найбільше боялася людського поголосу Тамара, бо жила в містечку, де багато людей знаються між собою і новини, особливо негативні, швидко серед них поширюються. Надіялась усунути тимчасову матеріальну скруту, але і про щасливе заміжжя не переставала мріяти. Їй здавалося, що коли матиме достаток, то зможе бувати в тих розважальних закладах, де її ніхто не знає, і там вона зустріне свою долю. Серед клієнтів, що ходили в їхній бар, бачила лише тих, хто любить побухати, а потім похмелитися. Приходив колись Едик, але вже, мабуть, одружився з іншою і по таких закладах, як їхній, не ходить…

Переступивши поріг дому, не насмілилася розповісти бабуні, на що зважилася заради сімейного добробуту. Боялася, щоб та завчасу не закотила істерику й не відрадила її від задуманого. Вирішила поставити перед фактом, коли вже вагітність важко буде приховати.

У той час, коли подруги не було, Діана могла вільно розмовляти із сином по телефону. Розпитувала, чим його годує бабуся і чи часто він бачить тата. Обіцяла скоро забрати його до себе. Свекруха, видно, дослухáлася до внукової розмови, бо вихопила в нього слухавку і єхидно запитала:

– І куди ж це ти його забереш?! Пошлялася трохи – повертайся до дитини.

– Невже блудний тато вдома й нема кому їсти варити? – парирувала Діана, бо так грубо свекруха з нею ще не розмовляла. Синок уже, мабуть, «накрутив», і ненька не стрималася.

– Варити є кому, було б із чого… – стишила голос жінка.

Діана зрозуміла, що чоловік без роботи або коштів на харчі матері не дає. За ті гроші, що вона передає на дитину, мати підгодовує і сина. Злість розпирала груди. Постійно в думках шукала пояснення, чому так низько впав Валерій. Був же не дурний, намагався спочатку забезпечувати сім’ю і розширити свій маленький бізнес. Знань не вистачило чи плив за течією, до якої звикли люди з недавнього минулого? Невеличкий шторм – і вже задихнувся, мов риба без води. «Я також добра: не підставила вчасно плече. Думала, що проживу, як баба з матір’ю за спинами впливових чоловіків? Не врахувала важливої особливості – їхні чоловіки працювали в каральних органах влади, а мій – простий грішний, хоч і з великими амбіціями. Його швидко обламали й опустили на той рівень, де в нинішній державі перебуває більшість українців», – міркувала Діана. Жаль було колишнього чоловіка, але й тягнути його на своїх тендітних плечах вона не мала бажання. Буваючи в товаристві заможних чоловіків, спостерігала за їхньою поведінкою і бачила, що тепер усім виживати непросто. Конкуренти в бізнесі наступають на п’яти, підставляють одне одного, і, щоб залишитися на плаву, підприємці нерідко йдуть на великі ризики. Свої невдачі часто топлять у горілці, а стресу позбуваються в розвагах із жінками легкої поведінки. Світ давно став продажним, і різниця лише в ціні послуг.

Чим довше подруги роздумували над своїм майбутнім учинком, тим менше їх мордувало сумління. Ризик у них мінімальний, а з репутацією як кому пощастить.

На тижні зателефонували до Жори, і він призначив день для зустрічі з представником клініки. Обидві ретельно готувалися, бо ж невідомо, які запитання будуть ставити й що оглядати. Ді хоч деколи заглядала в інтернет і звідти черпала інформацію про майбутню роботу, а Тамара користалася простим мобільним телефоном старого зразка й такої нагоди не мала. Вірила подрузі й сліпо йшла за нею.

Під’їхали до одного з пологових будинків міста. Жора впевнено минув регістратуру при вході й рушив довгим коридором. Уже з того, як він вітався на всі боки, можна було здогадатися, що цей чоловік буває тут часто. Зупинилися перед кабінетом психотерапевта, і він велів жінкам зачекати, поки повідомить лікаря. Через кілька хвилин їх запросили до просторого кабінету, де все сяяло чистотою.

– Я вручаю вас у надійні руки спеціаліста, – мило всміхнувся Жора і, зачиняючи за собою двері, попросив зателефонувати йому, коли вони звільняться.

За столом сидів чоловік трохи за сорок і, напускаючи на обличчя серйозний вигляд, відразу перейшов до тієї частини справи, яка належала до його компетенції.

Спочатку прочитав невеличку лекцію з важливості місії, яку виконує їхній медичний центр. Розповів, що сурогатне материнство існувало ще до нашої ери, тільки тоді, правда, замість штучного запліднення, вдавалися до традиційного.

– В античній Греції чоловіки надавали в оренду своїх дружин чоловікові з подружньої пари, у якій жінка була безплідною, – почав пояснювати доступнішою мовою лікар, побачивши здивовані очі клієнток. – Наймана жінка народжувала, а бездітна пара ставала законними батьками дитини. Стародавні ж єврейські жінки, будучи безплідними, вдавалися до послуг рабинь, яких запліднював чоловік бездітної дружини. У США близько тридцяти п’яти тисяч дітей уже народжені за допомогою сурогатного материнства, а в нас це явище ще тільки набирає обертів… – швидко завченою термінологією карбував лікар, поки його не зупинила Ді.

– Це все загальні фрази. Давайте ближче до справи, бо в нас час обмежений. Мусимо заробляти на хліб насущний старим перевіреним способом, – попросила вона, удаючи із себе ділову жінку.

– Гаразд. Тепер до справи, – спам’ятався лікар. – Треба заповнити правдиву анкету, щоб ми могли визначити, чи підходите ви для участі в нашій програмі. Ви хочете пройти анонімно чи за паспортними даними?

– Для початку не хотіли б на весь Київ світитися своїми намірами. Ви вже звикли до своєї роботи, а нам іще боязко й незвично, – за обох відповіла Діана.

– Тоді пишіть своє псевдо, під яким ви в нас будете працювати. Хочу вас запевнити, що ви в нас гарантовано отримаєте юридичний супровід, оплату всіх аналізів і медикаментів під час програми, безкоштовне медичне обстеження під час вагітності та пологів. І найголовніше, що вас турбує, – своєчасну виплату фінансової компенсації за участь у нашій програмі.

– І коли то можна розпочати? – подала голос Тамара.

– Так як ви в нас уперше, то після результатів детального медичного обстеження вашого здоров’я. Ми хочемо вбезпечити себе від проблем, які у випадку якихось захворювань репродуктивної системи можуть ускладнити нормальний перебіг вашої вагітності.

– А це довго?

– Протягом одного дня обстежать, сфотографують і будуть пропонувати вас потенційним купцям, тобто бездітним парам.

– А не може такого трапитися, що я виношу дитину, а клієнт відмовиться? – з острахом запитала Тамара, бо цього вона боялася найбільше.

– Такого в нашій практиці ще не було, але можемо в договорі окремим пунктом дописати, що така дитина відразу потрапить до притулку. Вас не змусять її забирати, – так переконливо, без найменшого жалю говорив лікар, ніби мова йшла не про людину, а якесь приблудне кошеня.

– Мене ще таке питання цікавить: куди я зможу подітися на останніх термінах вагітності? Щоб домашні не знали й людям очі не зривати.

– Для цього в нас є невелика, але пристойна садиба за містом. Про це вам доведеться домовлятися з паном, який вас сюди привів. Моя роль у програмі – домовитися, аби ви не порушували умов договору, і визначити душевну стійкість вашого організму. Хочу попередити, щоб ви жодним чином не прив’язувалися до чужої дитини, не розмовляли з нею, не співали колискових пісень, бо потім захочете залишити її собі. Такого вам ніхто не дозволить зробити, але потім матимете великий психічний стрес. Ми жаліємо своїх клієнтів і хочемо, щоб вони ще не раз ставали учасниками програми, – застерігав лікар, і хотілося вірити, що він знає про це не тільки з інструкції. – А тепер переглянемо ваші анкети.