Читать книгу Колискова для Софії - Нина Фиалко - Страница 8

Події в нібито незалежній Україні розвивалися за своїм сценарієм. Роки минали, а життя ставало все гірше… але не для всіх. Хведя вже став Федором Даниловичем і впевнено почувався на новій посаді. В органах влади стерлися червоні лінії, за якими можна втратити партійний квиток і бути вигнаним з роботи. Тепер усі справи розглядали через призму – кому це вигідно, хто за цим стоїть і що мені з того буде? В управлінні країною панував хаос, і кожен, хто був хоч трохи причетний до загального дерибану, намагався відкусити й собі ласий шматок державного пирога.

У Федора запит ґрунтувався на забаганках дружини й матері. Головне, щоб вони до нього не мали претензій. Фрося намагалася наслідувати свекруху там, де було вигідно їй. Навіщо ходити на роботу, коли в хаті є достатньо харчів і грошей на найнеобхідніше? Вона розуміла, що змінити щось у квартирі свекруха їй не дасть, бо досі любила свої прибалтійські меблі, прицмокувала язиком, дивлячись на них. Фрося надіялася, що та не вічна й тоді, коли вона стане господинею, з принципу викине їх. О, якби Божі плани збігалися з нашими!

Діставши свободу не тільки в діях на службі, Федір Данилович відчув смак життя поза домом, коли можна використати службове становище для власного задоволення. З групою співробітників він «кришував» у місті масажні салони, які нелегально надавали ще й інтимні послуги. Від цієї діяльності він отримував не тільки чималі кошти, а й щонайменше раз на тиждень перед вихідними нагоду «відриватися» з друзями по повній. Вимитий, «відмасажований» і в дупель п’яний Хведя повертався додому й на добу поринав у сон, з якого вивести його було важко.

Фрося гнівалася, але, вивернувши з його кишені пачку купюр, ховала від свекрухи й не насмілювалася здіймати бучу.

– Чому ти не свариш його? – дорікала та, бо з її чоловіком рідко таке траплялося.

– Ви з ним поговоріть, бо мене він не слухає, – виправдовувалася невістка, не маючи наміру псувати із чоловіком стосунки. Боялася, щоб не залишив її.

Діані виповнилося вже десять років, і вона своїм поглядом училася оцінювати все, що в домі відбувалося. Не схвалювала батькову поведінку, але й не підтримувала жінок, які сиділи в нього на шиї. Спілкуючись з однокласниками, знала, що в кожній родині тривала боротьба за виживання. Усім катастрофічно не вистачало грошей на харчі та ліки, а мама з бабусею сперечалися між собою, хто і як має вплинути на батька. Вони були відірвані від реального життя і не знали, як важко живеться іншим. Вікном у світ для них став телевізор. Кожна дивилася свій серіал, і за героїв фільму переживали більше, ніж за неї.

Дівчина почала шукати на вулиці подруг, з якими було б цікаво проводити вільний час. Щоб мати не прискіпувалася, Діана обманювала, що нібито записалася в кілька гуртків, і просила коштів на їх оплату. Фрося тішилася, що дитина ще чимось цікавиться, крім уроків, і щедро її винагороджувала. Вона не здогадувалася, що гроші донька з дівчатами витрачала на власний розсуд.

У звичний плин життя, до якого люди звикають, часто вмішується Боже провидіння і перевертає все з ніг на голову. Подія, що сталася суботнім вечором, сколихнула всю громадськість міста. Міліціонери поверталися з риболовлі машиною і на великій швидкості збили на переході людину, а самі врізалися в стовп… Троє загиблих і один важко травмований. Серед загиблих ледь упізнали Федора Даниловича. Одні казали, що так їм і треба – нехай не сідають за кермо п’яними, а для родин загиблих велика трагедія, бо кожна з них втратила годувальника. Дивно, але винуватець, який переходив дорогу в недозволеному місці, відбувся незначною травмою.

Для одних – нещасний випадок чи трагедія, для овдовілих жінок – катастрофа. Обидві не знали, як тепер мають жити. Анфіса днями не виходила зі своєї спальні. Чути було, як вона плаче, але ніхто не збирався її заспокоювати. Фрося згадала про велику силу косметики, якою вдома нехтувала. Щоб виглядати привабливою, почала наносити яскравий макіяж, заходила до перукарень і пропонувала свої послуги. В одній з них їй запропонували вільне крісло.

Невпевнено почувалась і Діана. Вірні подруги спочатку співчували їй, а потім одна за одною переметнулися до інших груп однокласників. Скоро дівчина зрозуміла, що вони дружили з нею з корисливою метою. Користувалися її щедрістю, коли вона в барі більшу частину витрат брала на себе. Ді знала, що подругам батьки дають менше коштів на кишенькові витрати, тому заради дружби щедро ділилася з ними грішми, які їй давала мати. Після трагічної смерті батька Фрося відразу попередила доньку, що в сім’ї запасів нема й тепер їм треба буде кожній самостійно дбати про себе.

– Мамо, батько обіцяв оплачувати мені університет, то на кого я тепер маю розраховувати? – перелякано запитала Діана. Вона вже пригляділа для себе такий у столиці, щоб і престижно, і не важко навчатися. Тепер мрія перетворюється на марево, яке швидко розвіється.

– Доню, ти молода, гарна, тож скористайся тим, що тобі природа дала. Я вийшла заміж за правильного чоловіка, за яким прожила, як за кам’яною стіною, частину життя, шукатиму іншого. Не засуджуй мене, просто бери приклад. Грошей на твоє навчання в сім’ї нема.

– А в баби також нема? – допитувалася Діана, бо невтішна перспектива лякала її.

– Звідки? Жила все життя сьогоднішнім днем, а коли джерело доходів висохло, вона тільки й схаменулася. Живемо в такій державі, де таким, як вона, ще й чималу пенсію дають. Буде жити тепер «як усі».

– Чим же мені після школи зайнятися? Навчання всюди платне…

– Мені б твої роки… – загадково всміхнулася Фрося, але не стала пояснювати, чим би вона займалася, маючи менше років.

Останні місяці перед випуском однокласники в школі були настільки заклопотані своїми проблемами, що навіть після занять рідко збиралися. Більшість поспішала до репетиторів, бо вступити навіть на платне навчання можна було після складання іспитів та отримання атестата. Діана вже знала, що вчитися далі не піде, але щоб не насміхалися з неї, сліпала над підручниками самостійно. Не звикла пасти задніх.

Відшумів випускний, на якому Діана почувалася самотньою. Виявилося, що нема жодної подруги, з якою вона могла б поговорити про свій біль чи попросити щирої поради. Відійшли в минуле всі хвилювання, і в самостійне життя кожен обирав свою дорогу.

В обід, коли родина сіла до столу, випускниця поклала атестат на стіл і запитала:

– Тепер я вільна пташка. І куди мені податися? Чекаю вашої поради.

Заклопотана випускним вечором, Діана не звернула уваги, що недавно між бабусею і матір’ю пробігла чорна кішка. Досі вони приховували від неї, а сьогодні була нагода повідомити причину розбрату.

– Діанко, мама змушує мене розміняти квартиру. Я цього не хочу, але якщо вона приведе сюди свого коханця, то моє серце цього не витримає, – першою обізвалася Анфіса, яка досі не могли прийти до тями. Вона вилила на голову невістки не одне відро помий, які збиралися роками.

– Та хто ж з такою гідрою вживеться!? Я ще молода й хоронити себе заради пам’яті про твого сина не хочу! – Фрося перейшла на «ти», підкреслюючи свою зневагу.

– Мені в однокімнатній квартирі буде добре, а як ви там обидві вживетеся? Будете приводити одного на двох кавалера? – свекруха хотіла дошкульніше вколоти Фросю, але ці слова ранили серце Діани.

– А я ще якоїсь поради від вас чекаю… – мовила вона й стала збирати речі. – Хто дасть мені грошей на дорогу? Обіцяю невдовзі повернути.

Анфіса найбільше лякалася такого розв’язку, бо, знаючи характер невістки, переймалася, що та не побоїться гріха й робитиме все, щоб вижити її зі світу… Мовчки пішла до своєї кімнати, витягла зі сховку певну суму й поклала перед внучкою.

– Може, це й не найкращий вихід, але знай, що двері моєї хати для тебе будуть завжди відчинені. Вибач, що сваримося і в домі нема сімейного спокою. Якщо моє слово для тебе щось значить, то запам’ятай: добивайся в житті чогось сама й не розраховуй лише на чоловіка. Мені пощастило, а вам – хтозна…

Діана подякувала бабусі за підтримку й демонстративно покинула квартиру. Ще не знала, куди поїде, але розуміла, що треба змінити місце проживання.