Читать книгу Колискова для Софії - Нина Фиалко - Страница 9

Минуло близько десяти років, за які Діані довелося пережити чимало випробувань.

…Боячись їхати далеко від місцини, де залишилася родина, вона спробувала знайти щастя в Чернігові, поїхати куди порадила мати. Казала, що там живе багато росіян і їй не доведеться розмовляти українською. Виявилося, що від безробіття люди страждають не через мову й прихильність до якоїсь партії. Не маючи якоїсь кваліфікації, була змушена змінити місце роботи не в одному барі. Спочатку посудомийкою, потім офіціанткою. Більшість власників цих установ – чоловіки середнього віку – наймали гарненьких дівчат, які погоджувалися на будь-яку платню. Після кількох тижнів роботи обіцяли підвищити її, якщо вона буде «чемною». Діана швидко зрозуміла, що натяки на «чемність» штовхали дівчат заради незначної грошової надбавки на згоду вступати з власником в інтимні стосунки, коли йому заманеться. Натішившись молодим тілом, він невдовзі знаходив причину й звільняв їх з роботи. Діані через відмову доводилося частіше за інших змінювати заклади. Дівчина боялася переступити межу, за якою зростає лише неповага до себе. Як і кожна жінка, вона мріяла мати сім’ю і дітей.

Якось, ідучи містом, побачила на дверях колишнього Будинку побуту оголошення, що потрібен працівник, який уміє ввічливо поводитися з клієнтами. Зайшла лише поцікавитись і зустрілася з молодим миловидним чоловіком, який виявився підприємцем невеликої майстерні ремонту побутових приладів. Валерій Рогожин показав невеличку кабінку, відгороджену від майстерні, де вона прийматиме від клієнтів різні зіпсовані електротовари для ремонту. Діана подумала, що тут їй спокійніше працюватиметься, і прийняла пропозицію підприємця.

Висока струнка дівчина з копицею пишного каштанового волосся притягувала погляди багатьох чоловіків. Не встояв перед дівочою вродою і Валерій. Йому подобався її приємний, спокійний голос і аромат легких парфумів. Щоб заробити на проживання, він постійно ремонтував електроприлади, на приватне життя не вистачало часу. Майже всі друзі вже одружилися, а він виправдовувався тим, що ще не на часі. З появою Діани час ніби зупинився, і навіть робота, без якої не мислив і дня, відійшла на другий план. Залицявся по-дитячому, і дівчині сподобалося, що не нав’язувався і не пробував відразу затягнути в ліжко. Їй також набридло відбиватися від залицяльників і бігати з місця на місце в пошуках роботи. Закохавши в себе Валерія, дочекалася, коли він урочисто запропонував їй одружитися. Чи йшла за покликом серця? Відповісти навіть собі не могла…

Із цією радісною новиною молодята поїхали до бабусі. Самотня Анфіса після важкого переїзду, коли довелося позбутися більшості дорогих її серцю речей, занедужала. Бідкалася, що на старість нема кому за неї потурбуватися. Фрося, відділившись, одразу ж прийняла якогось розведеного чоловіка й живе з ним на віру. Усі ці новини вона дізнавалася через чужих людей, бо після розміну квартири колишні невістка зі свекрухою ще не бачилися.

– Дуже рада за тебе, Діанко, – обняла її бабуся. – З виду гарний хлопець, але з краси води не пити… Дай боже, щоб він виявився ще й добрим та турботливим. А де ви будете жити?

– У нас із мамою двокімнатна квартира, то в ній місце й для моєї коханої знайдеться, – радісно повідомив Валерій.

– Іноді втрьох затісно… але, може, у вас не так складеться, як у декого…

– Валера має невеликий бізнес, то колись ми розбагатіємо й купимо своє помешкання, – не так похвалилася бабусі Діана, як висловила своє сподівання на майбутнє.

– Найкраще жити окремо від усіх. Колись і я була щасливою… – Анфіса хотіла ще чимось похвалитися перед цим хлопцем, щоб знав, якими поважними були родичі Діани, але внучка зупинила її.

– Бабусю, у нас обмаль часу. Ми приїхали повідомити, щоб ти не хвилювалася за мене. Я тепер у надійних руках, – шукаючи очима підтримки в чоловіка, мовила вона.

Анфіса повільно відкрила одну з шухляд прибалтійського серванта, знайшла папку з паперами й вийняла заповіт.

– Мені недовго залишилося жити, тож візьми його як весільний подарунок.

Вдячні молодята подякували й попрощалися.

Недовго після цієї зустрічі Анфіса ще ряст топтала. Виснажена постійними чварами з невісткою, вона не мала з ким навіть поділитися своїми проблемами. Відірвана від родини, з якою давно втратила зв’язок, жінка так і не знайшла собі рівних серед українців. Нова сусідка іноді заходила до неї, ділилася борщовим набором з дачі. Вона востаннє і лікаря викликала, коли Анфіса ступила вже на стежку до Бога…

Час непомітно відриває листки від календаря, залишаючи тільки спогади. Ніби недавно Діана мріяла про щастя, а воно вже спиналося на ноги й змушувало батьків активніше ворушитися, щоб зводити кінці з кінцями. Після одруження молода недосвідчена дружина надіялася, що їй також пощастило зловити за хвіст свою жар-птицю, і повністю довірилася чоловікові. За його порадою продала бабусин спадок і виручені кошти віддала Валерію на розвиток бізнесу. Він не признавався їй, що його мізерні заробітки соромно називати бізнесом. Через відкриті кордони масово завозили нову різноманітну імпортну побутову техніку, покупка якої ставала дешевшою за ремонт старих приладів.

Валерій не зорієнтувався вчасно, щоби позбутись орендованого приміщення і зберегти хоч частину коштів. Одного дня його відібрали й повісили великий замок. Якийсь час він боявся признатися вдома, що король уже не тільки голий, а й без роботи.

Діана використовувала останні дні, коли ще, згідно із законом по догляду за дитиною, можна було не працювати. Довідавшись про банкрутство чоловікової справи, вона не могла йому пробачити, що він так бездумно розтринькав її спадщину. У сім’ї почалися чвари, які часто закінчувалися рукоприкладством, і настав такий момент, коли котромусь треба було вступитися. Свекруха – Неля Василівна – була доброю жінкою і розуміла, що син ганебно вчинив, проциндривши чималу суму Діаниного спадку. Та кожна мати завжди на боці своєї дитини, що б вона не зробила. Неля Василівна не могла допомогти синові ні порадою, ні грішми, і коли невістка попросила її приглянути за Андрійком, відмовити не змогла. Любила внука й вірила, що молоді трохи поживуть окремо, відчують, що не можуть одне без одного, і помиряться. Діану гнали злість і зневіра, яка спонукала на кардинальні зміни. Невдовзі вона зібрала свої речі, слізно попросила вибачення в сина й виїхала до Києва. Вважала, що там легше буде знайти роботу і, головне, не бачити, як чоловік замість того, щоб шукати вихід, опускається на хмільне дно.

Валерій з розпачу, що такого, як він, красеня покинула дружина, почав іще частіше заглядати в чарку й поспішив завести коханку, аби довести собі, що він іще чогось вартий. Розлучена жінка, маючи двох своїх дітей, сподівалася, що інший випивоха кращий за свого й вони зможуть налагодити нове сімейне життя. Від котрогось із містян довідалася, що він недавно ще мав майстерню, тож надіялася, що не сидітиме вдома склавши руки. Не роздумуючи довго, жінка прийняла його до себе.

Діана знала це все й дивувалася, що негідний вчинок Валерія не торкнувся її серця, а, навпаки, звільнив від подальшої відповідальності за їхній шлюб.

У столиці без проблем влаштувалася офіціанткою в бар «Ластівка», де через рік доля звела її з Тамарою. Чула від земляків, що Валерій зовсім пустився берега, тому переконувала себе, що не мусить «бути вірною, поки смерть не розлучить нас…», і сама наважилася переступити межу, за якою нема прощення. Подала б на розлучення, але стримував син, якого не було з ким покинути. Справно надсилала свекрусі гроші на його утримання, а з ним спілкувалася лише телефоном. Боялася, що при зустрічі мати почне вмовляти її повернутися до Валерія, а вона вступати в ту ж брудну калюжу вже не хотіла.

Треба було оплачувати житло, надсилати свекрусі на утримання сина й при тому самій пристойно вдягатися, а платні офіціантки не вистачало й на половину потреб. Не одну ніч метикувала, де взяти коштів і чим зайнятися, щоб і честі не заплямувати, і вижити. Ласі до жіночих принад чоловіки пропонували Ді розважитися з ними, обіцяли непогані гроші за інтимні послуги, тож деколи погоджувалася…

Совістю, яка дивилася в душу й засуджувала її поведінку, стала Тамара. Скромна незаймана дівчина вірила, що в цьому світі можна чесною працею чогось досягти. Як не переконувала її, що життя жорстоке й непередбачуване, Тома лише знизувала плечима й вірила, що коли людина сама не шукає болота, то воно її не знайде.

Коли в їхньому житті з’явився Едик, Ді почала нахвалювати йому подругу, що такої скромної сільської овечки тепер зі свічкою не знайти. Бувалі хлопці знають, що кожен любить розважатися з дівчатами, але заміж хотів би взяти невинну або хоч не розбещену. Ді не знала Едикового характеру, бо він у їхньому барі з’явився недавно. Бачила, як він мовчки пас сусідку очима, але не наважувався її кудись запросити. Хотіла допомогти людям ближче пізнати одне одного, але ж не настільки… Якби не той тарган у барі, що змусив провести дезінсекцію закладу, то не мали б вільного часу й не прийшла б у голову крамольна думка опустити Тамару на грішну землю. Треба було попередити чи порадити, як користуватися контрацептивами, але тоді вона здогадалася б про її намір і не залишилася б у кімнаті наодинці з Едиком.

Якщо відверто, то Діані дуже жаль, що подруга завагітніла й тепер десь мучиться з дитиною. Згадувала свого сина, який мусить жити біля бабусі при живих батьках. Чому так несправедливо влаштований світ? Одні хочуть мати дітей, а їм Бог не дає – інших карає ними…