Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 26

Тут, на під’їздах до Турецької Грузії, дедалі частіше чуєш салям замість традиційного грузинського гаумарджос.

Упродовж п’яти століть місто Ахалцихе було турецьким. У другу й найбільш руйнівну з Турецьких кампаній російські війська знищили місто разом із більшістю мирного населення, яке боронилося несамовито.

«Ніхто з ахалцихських мешканців не хотів здаватися, і навіть жінки перейняті були таким фанатизмом, що багато хто з них, намагаючись уникнути полону, добровільно кидався у вогонь; інші, озброєні кинджалами, йшли в битву», – писав військовий історик Василь Потто.

Так билися проти росіян грузини, які прийняли іслам і стали підданими турецького султана.

За кілька років до описуваних подій в одному з походів на Ахалцихе солдати із загону Тамаза Орбеліані відступили в Боржомську ущелину, де знайшли знамениті мінеральні джерела.

Після містечка Адігені, останнього населеного пункту перед гірською Аджарією, заповідник хороших доріг закінчився і я вперше відчув, що таке справжні гірські дороги.

Того вечора я вирішив заночувати в лісі не доїжджаючи до перевалу Годердзі, або, якщо пощастить, досягти верхівки й розгорнути табір там.

Ще не знаючи про славу цього перевалу, я не переймався перспективою залишатися тут на самоті після заходу сонця.

Найцікавішою пам’яткою в околицях був скам’янілий ліс, зазначений на офіційних туристичних картах.

Коли я під’їхав до Зарзми – останнього населеного пункту перед перевалом – до заходу сонця залишалося не більше півгодини. Тому, звернувши з основної траси й піднявшись кам’янистим узвозом, я постукав у двері монастиря.