Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 29

О пів на сьому ранку, зайшовши до трапезної, я з подивом почув, як хтось співає італійською арію з «Принцеси Турандот»:

– Nessun Dorma!.. І нехай ніхто не засне!.. Але секрет мій захований в мені, і ніхто не дізнається моє ім’я… Лиш біля вуст твоїх я вимовлю його і розвію тишу, і ти станеш моєю!

Кілька голосів приєднуються до самотнього тенора, який сховав своє колишнє ім’я під церковним – Діонісій.

– Ніхто не дізнається його імені… І всі ми повинні померти, померти! – вступає за ним хор ченців.

Тут, у Зарзмі, всі вони: актори, співаки, архітектори – прийняли постриг і назавжди відмовилися від спокус світу.

«Nessun Dorma!.. Нехай ніхто не засне!» – співає отець Діонісій. «І секрет його прихований у ньому, і ніхто ніколи не дізнається його таємницю», – веде за ним хор.

– Ні, я не збираюся ставати ченцем. Хоча, можливо, коли-небудь і зміню свою думку… – каже шістнадцятирічний Лука, який приїхав до Зарзми на час літніх канікул.

– А я прийшов сюди через пісню, – каже його ровесник на ймення Саба. Юний тбілісець збирається стати барабанщиком і проводить літо з людьми, які розуміються на музиці.

Молоді грузини приїжджають сюди на літо, щоб восени повернутися до звичайного життя.

А вже з листопада дорогу до перевалу буде закрито, і до самої весни ніхто зі сторонніх не потрапить у монастир.

І поки ченці виконують арію з відомої опери, я згадую Вардзію – цей «Монастир троянд», все мистецтво і всі таємниці якого загинули століття тому. Тієї миті я подумав: якщо дух Вардзії і залишився жити десь в Грузії, то це місце – Зарзма.