Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 28

Хтось робить це раз на рік, хтось – усі триста шістдесят п’ять… Сьогодні всі ми схожі в одному: розгрібаємо щебінь, чистимо доріжки, думаємо про Бога.

Піднімаємося в гору, носимо каміння, думаємо про Бога.

Косимо сіно, просимо спасіння, думаємо про Бога.

Насправді я не знаю, про що думає кожен із нас.

Після роботи сідаємо обідати в одному із сільських будинків.

Трапеза проста – картопля, овочі, соління, хліб.

– Чому ти не доїдаєш? – спитав мене, посміхаючись, один молодий монах. – Якщо не доїдатимеш – у тебе дружини гарної не буде.

– Дружини гарної не буде? Хто тобі таке сказав?

– Не знаю. Нас у дитинстві так вчили, – одповідає він.

– А ти чому тоді в дитинстві не доїдав? – відбив я.

– Тому що… – посміхнувся він відчужено, ховаючи за усмішкою щось інше. – Тому що…

За столом усі посміхаються, але ніхто чомусь не дивиться на мене. Один утупився в тарілку, інший дивиться убік.

– Тому що, тому що, тому що, тому… – повторює монах задумливо, відвівши очі й вистукуючи пальцями по столу уривчастий ритм.