Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 27

Батура повільно обходить свої володіння. Величезний, тихий, мовчазний азіат.

Коли я приїхав, він спав. Йому не було діла до гостя, доки той не опинився на шляху його ранкового обходу.

Такі собаки не чіпають своїх, але Батура поки не знає, що я свій. І ось мокра морда ткнулася мені в пах.

– Доброго ранку, Батуро!

Пес не витрачає часу на зайве спілкування. Він підходить мовчки, і ти застигаєш навшпиньки.

– Батуро, я свій, Батуро, все гаразд! – кричиш йому пошепки.

Він не гавкає та не починає тебе їсти. Він просто чекає команди.

– Свої, Батуро! Свої! – чую позаду веселий голос одного з ченців.

Пес підводить голову.

Добрими мокрими очима величезна вівчарка дивиться на мене.

Тепер я спокійний.

Господар знає, що в домі сьогодні гість. А вдень він знову спатиме, зрідка розплющуючи одне око й висунувши ніс зі своєї келії.

Люди приходять і йдуть: прочани, гості, мандрівники. А Батурі – нічному сторожеві – немає діла до цієї мирської суєти.

Батура – монастирський сторож