Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 16

Був чоловяга він лагідного ума:

Чи вчений хто, чи ні, йому було дарма,

Вчащав сюди й туди по власній уподобі,

Про жінку ж байдуже, що, може, й крикне: п р о б і!

Злорікий світ всігди втішається тим злом,

Як царство падає або поважний дом.

Шептали інші: «дві», а інші: «та аж троє!»

Про хатню ж моркву геть доволі і одної…