Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 18

Воно річ не трудна із олухом таким,

Що часто й провинить, а все не сторожкий;

Та й наймудріші з нас, що всяке средство знають,

Години й цілі дні такі небачні мають,

Що й віялом своїм дамуня їх убє;

А між дамунями такі завзяті є,

Що віяло у них мечем січе-рубає…

Чого воно так єсть, ніхто сего не знає.