Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 21

Отсе ж я умішавсь між них, як добрий друг,

Та на мене від них дихнув важенний дух.

Я думаю, чорти в обох тоді сиділи,

Що не зайду до них, усе замкнені двері,

Одвірник, правда, їх в тому мені признавсь;

Ну, та се ще річ мала, а ось що негаразд:

Що хлопчик Дон-Жуан зненацька чи з настрою

На ганку жовтою облив мене водою.