Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 20

Дон Хоз і донна Хоз знай гризлись, а за що?

Із множества людей не скаже вам ніхто;

Хоч сотні є таких, що треба все їм знати,

Що не торкається ні їх сіней, ні хати.

Пронирство — се в мене найогидніший гріх,

Но коли я в чому сіяю над усіх,

Так се, щоб справами чужими кермувати,

Дарма про що свої не вмію добре дбати.