Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 30

І пренещасно вмер: бо, скілько я прочув

Од судових панів і сам догадлив був,

(Воно ж бо туманом всі речі крити звикли

І до обачності ще змалечку привикли)

Своєю смертю річ прегарну зопсував,

Та й тим ще нам жалю великого завдав,

Що всі, хто знав єго, сердечно жалкували,

А інші — ти б казав — і сльози утирали