Читать книгу Дон Жуан - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 37

Всі мови, а найбільш він мертві штудував,

З наук же більш, мовляв, абстрактні тілько знав,

Із штук попереймав, сказати б, тілько лишнє,

Нащо ж бо панові таке, що звуть — практичне?

«Слобідного» ж того, що скоромом зовуть,

Не дано хлопцеві — ба! — навіть і нюхнуть,

Найбільше ж таємно людського роду розплід,

Щоб не зробив його розпусним ранній досвід.

У класиках його морочили, хоч кинь,

Нечисті любощі богів і їх богинь,

Що гомону в римлян і греків наробили,

Та ні штанів, ані корсажів не носили.

Викручувались в тім поважні туторі,

Як від ігумена ченці в монастирі.

Та і Гомера, і Віргілія їх била

Інеза, мов ченців: бо міфів не любила

Овід — вірований гульвіса й брехунець;

Анакреонова мораль — олжи взірець:

В Катулла не знайти пристойної поеми,

Та й Сафо олдою дає примір мерзенний,

Дарма, що Логвин-грек плете, що буцім гімн

Ніколи не ширяв ще політом таким.

Вергілій не грішив своїм стихом тісним,

Опріч «Formosum pastor Corydon» гидким.

Лукрецій-бузувір — се надто харч міцна

Про шлунки молоді, й не звариться вона.

А Ювенал — шкода казати, що він злюка

І певно, що його сатира добра штука

Та, правду мовити, буя вже надто він:

Співаючи, реве, мов на пожежу дзвін

І Марціала як хвалить за епіграми,

Що відвертаються від них тендітні дами?

Жуан по гарному виданню вчивсь як слід,

Очищено його ще за давнезних літ

З усього скорому, що хлопцю не годиться

Очима чистими читати, ба й дивиться,

Та жаль було псувать смиренного півця,

І все пришито знов любенько до кінця,

Так ощадив свою кохану річ «іздатель»,

Зробивши скорому дітворі «указатель».