Читать книгу Заворожена криниця - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 10

Знов я серце упокорив

І забув тяжку досаду;

Знов весна у серце хирне

Ллє здоров’є і одраду.

Знов увечорі і вранці

Зазираю в ті алеї,

Де чував я буркотаннє

Сизокрилої моєї.

Знов я на зеленій річці,

На мосту стою високім:

Може, йтиме чи проїде

І зирне ласкавим оком.

Знов у хвилях попід мостом

Щось мов плаче-нарікає.

Бідне серце розуміє,

Що та хвиля розмовляє.

Знов закоханий блукаю,

Де сумні грачі ночують

І пташки в кущах зелених

З дурня никлого кепкують.