Читать книгу Заворожена криниця - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 9

Заплачеш по мені, кохана, о! заплачеш,

Як бездиханного мене колись побачиш

Промов же се словце, промов мені його

Ні, ні! Мовчи: бо жаль мені жалю твого

Ношу в душі печаль, почезли всі надії,

Холодна в серценьку тече вже кров, не гріє

І, як поляжу, ти з великої семні

Одна зітхатимеш від серця по мені.

Оце ж мою печаль, мов хмару, пробиває

Якийся тихий світ і тугу розвиває,

Тим світом світиться ясна душа твоя, —

Крізь темряву маяк спасенний бачу я.

Світися ж, зіронько, душе благословенна!

В тобі увесь мій світ, уся моя вселенна,

Як зникну і мене покриє вічна тьма,

Заплач, а в мене сліз давно уже нема.

О, знаю! По мені гарячими заплачеш

Мого ж плачу ти вже довіку не побачиш.

Мене за живота покрила смерті тьма,

Ні в серці радощів, ні в очах сліз нема