Читать книгу Відьма з Портобелло - Пауло Коэльо - Страница 13

Я погодився взяти Афіну на службу тому, що її батько був одним із наших найважливіших клієнтів – зрештою, світ обертається навколо спільних інтересів. Оскільки вона здалася мені надто вразливою, я виділив для неї суто бюрократичну посаду, сподіваючись, що вона довго не витримає і подасть заяву про звільнення; тоді я міг би сказати її батькові, що намагався допомогти їй, але нічого з того не вийшло.

Мій досвід управління банком навчив мене визначати, у якому стані духу перебувають люди, навіть якщо вони нічого мені не кажуть. Кожен керівник, я вважаю, повинен твердо собі затямити: якщо ти хочеш когось позбутися, зроби все для того, щоб він не зміг упоратися зі своїми обов’язками, і тоді ти матимеш цілком слушні та законні підстави звільнити його.

Я зробив усе від мене залежне, щоб у такий спосіб позбутися й Афіни; оскільки вона могла б прожити й без свого заробітку, то рано чи пізно зрозуміє: щодня прокидатися дуже рано, відносити дитину до матері, цілий день працювати, виконуючи досить нудні обов’язки, потім повертатися, щоб забрати дитину, іти в супермаркет, віддавати решту дня дитині, вкладати її спати, а наступного дня знову втрачати три години, штовхаючись у громадському транспорті, – усе це зрештою здасться їй абсолютно непотрібним, коли існує стільки набагато цікавіших можливостей використання свого часу. Поступово вона ставала дедалі дратівливішою, і я вже вітав себе з успіхом своєї стратегії. Вона стала нарікати на умови життя в помешканні, яке винайняла, кажучи, що власник того будинку має звичай слухати вночі гучну музику і вона не може навіть нормально поспати.

Та несподівано щось змінилося. Спочатку ця зміна відбулася в одній Афіні. А потім – у всій агенції.

Як можна помітити таку зміну? Ну, знаєте, група осіб, які працюють, – це завжди щось подібне до оркестру; добрий керівник – це диригент, і він завжди знає, який інструмент починає звучати фальшиво, який видає більше емоцій, а який просто підлагоджується під інші. Афіна, здавалося, грала на своєму інструменті без найменшого ентузіазму, вона завжди була десь далеко, ніколи не ділячись зі своїми колегами ані радощами, ані прикрощами свого особистого життя, даючи всім зрозуміти, що коли вона закінчувала роботу, то решту свого дня присвячувала дитині – й більше нічого. І раптом вона почала здаватися не такою стомленою, у неї з’явився очевидний інтерес до спілкування, і вона розповідала кожному, хто хотів її слухати, що відкрила процес, який допомагає повернути людині радісне усвідомлення своєї молодості.

«Повернути усвідомлення своєї молодості» – це звучить як така собі магічна формула, і коли ці слова промовляє людина, якій лише 21 рік, то вони здаються абсолютно невідповідними до контексту, проте, як не дивно, люди їй вірили й почали допитуватися, в чому ж полягає секрет її формули.

Ефективність її роботи зросла – хоча вона залишалася на тій самій посаді. Її колеги, які раніше обмежувалися «добриднем» і «на все добре», стали запрошувати її на обід. Коли вони поверталися з таких обідів, то здавалися дуже задоволеними, і продуктивність нашої філії зробила велетенський стрибок угору.

Знаючи, що захоплені якоюсь пристрастю люди зрештою заражають нею і те середовище, в якому живуть, я негайно здогадався, що Афіна, напевно, зустріла когось такого, хто став дуже важливою особою в її житті.

Я запитав її про це, і вона підтвердила мій здогад, додавши, що ніколи не відповідала на запрошення клієнтів, але цього разу не змогла його відхилити. За нормальних обставин її треба було б негайно звільнити – правила банку були очевидними, персональні контакти були тут категорично заборонені. Але на той час, як я помітив, її поведінка заразила практично всіх; декотрі з її колег стали виходити разом із нею після роботи й, наскільки мені було відомо, принаймні двоє або троє з них бували у неї вдома.

Я опинився перед дуже небезпечною ситуацією; молода стажерка, без будь-якого попереднього досвіду праці, яка раніше була сором’язливою, а іноді й агресивною, стала чимось на зразок природного лідера для моїх службовців. Якби я її звільнив, вони могли б подумати, що я зробив це з ревнощів, – і я втратив би їхню повагу. Якщо я її триматиму, то ризикую через кілька місяців утратити контроль над групою.

Я вирішив трохи зачекати; а тим часом «енергія» (я терпіти не можу це слово, адже воно не означає нічого конкретного, бо, зрештою, ми говоримо не про електрику) агенції стала поліпшуватися. Клієнти здавалися більш задоволеними і стали рекомендувати інших. Службовці завжди перебували в доброму настрої, і хоч кількість клієнтів подвоїлася, мені не довелося наймати нових людей, бо мої працівники успішно справлялися з додатковим обсягом роботи.

Одного дня я одержав листа від свого начальства. Вони хотіли, щоб я поїхав до Барселони, де наш банк збирався провести свою внутрішню конференцію, на якій я зможу пояснити адміністративний метод, що його застосовую. Як вони мені сказали, я зумів підвищити прибутки, не підвищивши витрати, а це головне, що цікавить виконавчих працівників – у всьому світі, додали вони ніби мимохідь.

Який метод?

Моєю єдиною заслугою було те, що я знав, звідки все почалося, і я вирішив викликати Афіну до свого кабінету. Я подякував їй за чудову продуктивність її праці, й вона відповіла мені усмішкою.

Я почав дуже обережно, бо не хотів, щоб вона зрозуміла мене не так:

– Як ваші справи з чоловіком, у якого ви закохалися? Я завжди вважав, що той, кого люблять, мусить віддавати навзамін ще більше любові. Де він працює?

– У Скотланд-Ярді.

Я не став розпитувати про дальші подробиці. Але я мусив довести цю розмову до кінця, нехай би там що, і не міг гаяти багато часу.

– Я помітив велику переміну у вас, і…

– І помітили велику переміну в агенції?

Як я мав відповісти на таке запитання? З одного боку, я поставив би її у вигідніше становище, аніж це було доцільно, з другого боку, якщо я не говоритиму навпростець, то ніколи не здобуду тих відповідей, які були мені потрібні.

– Атож, я помітив великі зміни. І думаю про те, щоб підвищити вас по службі.

– Я хотіла б кудись поїхати. Хочу на певний час покинути Лондон, пізнати нові обрії.

Кудись поїхати? Тепер, коли атмосфера в моєму робочому середовищі так помітно поліпшилася, вона хоче його покинути? А проте, якщо ліпше подумати, то хіба я сам цього не хотів і не домагався?

– Я можу допомогти банкові, якщо ви наділите мене певними повноваженнями, – провадила вона.

Усе зрозуміло – але цим вона надає мені чудову нагоду. Як я сам не додумався до цього раніше? Дозволити їй «кудись поїхати» означатиме відіслати її геть, поновити моє лідерство, уникнувши труднощів, пов’язаних зі звільненням службовця або його бунтом. Але я мусив добре обміркувати ситуацію, бо, перш ніж допомогти банкові, вона мала допомогти особисто мені. Тепер, коли моє начальство помітило підвищення продуктивності нашої праці, я знаю, що повинен її утримати, бо інакше ризикую втратити свій престиж і опинитися в гіршому становищі, ніж раніш. Бувають хвилини, коли я розумію, чому багато моїх колег не докладають великих зусиль для того, щоб домогтися більших успіхів: якщо їм це не вдасться, їх можуть визнати некомпетентними. Якщо вдасться, вони муситимуть зростати постійно, і це неминуче закінчиться для них інфарктом міокарда.

Я зробив дуже обережний перший крок: не варто лякати людину, перш ніж вона не відкрила вам таємницю, про яку ви хочете довідатися; ліпше вдати, що ви згодні з її пропозицією.

– Я спробую довести ваше бажання до відома своїх зверхників. До речі, я маю зустрітися з ними в Барселоні й саме тому покликав вас сьогодні до себе. Чи можна стверджувати, що праця моїх службовців стала продуктивнішою, відтоді як, скажімо, люди поліпшили свої взаємини з вами?