Читать книгу Відьма з Портобелло - Пауло Коэльо - Страница 6

Афіна? Яке цікаве ім’я! Погляньмо-но… Її максимальне число – дев’ять. Оптимістка, товариської вдачі, завжди виділяється з гущі натовпу. Люди мають тягтися до неї в пошуках розуміння, співчуття, великодушності, й саме тому їй треба бути дуже уважною, бо прагнення до популярності може вдарити їй у голову, і вона зрештою втратить більше, аніж здобула. Вона також має дбати про свою мову, а тому їй ліпше говорити те, що диктує їй здоровий глузд.

Що ж до її мінімального числа, то це – одинадцять. Думаю, вона палко прагне здобути якусь керівну посаду. Цікавиться темами містики, засобами якої вона хоче внести гармонію в середовище, що її оточує.

Але це входить у пряму суперечність із числом дев’ять, яке становить суму дня, місяця та року її народження, зведену до однієї цифри: вона завжди буде жертвою заздрощів, смутку, інтроверсії та вирішеного під впливом темпераменту. Їй треба також постійно стерегтися таких вібрацій: надмірної амбітності, нетерпимості, зловживання владою, екстравагантності.

З огляду на цей конфлікт, я порадила б їй присвятити себе чомусь такому, що не включає в себе емоційних контактів із людьми, – наприклад, знайти собі роботу в галузі інформатики або інженерної справи.

Вона померла? Пробачте. А що, зрештою, вона робила?

А й справді, що Афіна робила? Афіна займалася всім потроху, але якби хтось попросив її підсумувати зусилля свого життя, вона сказала б: я була жрицею, яка розуміється на силах природи. Якщо висловитися точніше, то вона була людиною, яка, з огляду на той простий факт, що їй не було чого втрачати або сподіватися від життя, ризикувала навіть тим, чим інші ніколи не ризикують, і зрештою розчинилася в тих силах, які начебто підкорила.

Вона працювала продавчинею в супермаркеті, служила в банку, в компанії з продажу землі – й ніколи не переставала показувати себе жрицею, яка в ній жила. Я жив поруч неї цілих вісім років і заборгував їй це: зібрати докупи пам’ять про неї, її ідентичність.

Головною проблемою, яка виникла переді мною, коли я став збирати всі ці свідчення, було переконати людей у тому, щоб вони дозволили мені користуватися їхніми справжніми іменами. Одні посилалися на те, що не бажають бути втягнуті в цю історію, другі намагалися приховати свої погляди та свої почуття. Я всім пояснював, що мій справжній намір – домогтися, аби всі причетні зрозуміли її ліпше, а ніхто не став би вірити анонімним свідченням.

А що кожен із тих, кого я розпитував, претендував на знання єдино правильної версії про ту або ту подію, хоч би якою малозначущою вона здавалася, то зрештою всі погодилися на мої умови. Прослуховуючи свої магнітофонні записи, я ще раз переконався в тому, що не існує речей абсолютних, усі вони залежать від того, як сприймає їх той або той. І найліпший спосіб пізнати самих себе часто полягає в тому, щоб довідатися, якими бачать нас інші.

Це не означає, що мусимо робити те, чого вони від нас чекають; але принаймні у такий спосіб ми зрозуміємо себе краще.

Отже, я був у боргу перед Афіною. Я повинен був зібрати докупи її історію. Записати її міф.