Читать книгу Відьма з Портобелло - Пауло Коэльо - Страница 5

Якщо незнайомий чоловік зателефонує нам сьогодні, трохи поговорить, нічого не пропонуватиме, ні на що не натякатиме, не скаже нічого особливого, але бодай у такий спосіб приділить нам увагу, яку ми одержуємо так рідко, то ми спроможні цієї ж таки ночі лягти спати у стані майже закоханості. Такі ми є, і в цьому немає нічого поганого – природі жінки властиво відкриватися для любові з великою легкістю.

Саме така любов привела мене до зустрічі з Божественною Матір’ю, у свої 19 років. Афіна теж була в такому віці, коли вперше увійшла в транс під час танцю. Але то було єдине, що ми мали спільного, – вік нашого посвячення.

У всьому іншому ми були цілком і глибоко різні, а надто в наших манерах сходитися і розходитися з людьми. Як її вчитель, я завжди намагалася віддати все те найліпше, що було в мені, у такий спосіб, щоб допомогти їй організувати її власний внутрішній пошук. Як її подруга – хоч я не певна, що моє почуття знаходило відповідь із її боку, – я прагнула застерегти її й звернути її увагу на той факт, що світ іще не готовий до тих перемін, на які вона хотіла його підштовхнути. Пригадую, мені довелося провести кілька безсонних ночей, перш ніж я дійшла висновку, що треба надати їй цілковиту волю, аби вона робила тільки те, що наказувало їй серце.

Її велика проблема полягала в тому, що вона була жінкою XXII сторіччя, яка жила лише на межі XXI, і дозволяла всім це бачити. Чи мусила вона розплачуватися за це? Безперечно. Але їй би довелося платити набагато більше, якби вона намагалася приборкати невтримність своїх почуттів. Тоді вона постійно переживала б, зневірювалася б, завжди непокоїлася б про те, «а що подумають інші», завжди казала б собі «спершу я повинна зробити справи, а вже потім віддаватися своїм мріям», завжди нарікала б на те, що «ідеальні умови не настануть ніколи».

Усі прагнуть знайти собі досконалого вчителя; буває, що вчитель – людина, а проте його наука божественна, і зрозуміти це нелегко. Не треба змішувати професора з лекцією, ритуал з екстазом, того, хто передає символ, – із самим символом. Традиція прив’язана до зустрічі із силами життя, а не з людьми, які їх передають. Але ми слабкі: ми просимо, щоб Мати давала нам провідників, тоді як вона надсилає нам тільки сигнали, що вказують на дорогу, якою нам треба йти.

Тобто ми шукаємо собі пастухів замість прагнути до свободи! Дотягтися до найвищої енергії може кожен, але вона дуже далеко від тих, хто перекладає свою відповідальність на інших. Час, протягом якого ми перебуваємо на цій землі, священний, і ми повинні святкувати кожну його хвилину.

Важливість цього була цілком забута: забута настільки, що релігійні свята стали використовувати як нагоду піти на пляж, до парку, на лижну прогулянку. Ми вже не маємо ритуалів. Ми більше не вміємо перетворювати звичайні дії на священні маніфестації. Ми куховаримо, нарікаючи на втрату часу, тоді як могли б перетворювати любов на їжу. Ми працюємо, вважаючи роботу прокляттям Божим, тоді як повинні були б використовувати свої здібності на те, щоб знаходити втіху та розповсюджувати енергію Матері.

Афіна носила на поверхні багатющий світ, який ми глибоко ховаємо у своїх душах, носила, не усвідомлюючи, що люди ще не готові відчути свою справжню могутність.

Ми, жінки, коли шукаємо почуття, яке надихало б наше життя, або дорогу пізнання, завжди ототожнюємо себе з одним із чотирьох класичних архетипів.

Діва (і я маю тут на увазі не сексуальність) – жінка, яка здійснює свій пошук у стані цілковитої незалежності, й усе, чого вона навчається, – це результат її спроможностей самостійно давати відповідь на всі виклики.

Мучениця використовує біль, капітуляцію і страждання як спосіб пізнати себе.

Свята знаходить у любові без меж, у спроможності нічого натомість не просити для себе справжній резон свого життя.

І нарешті Відьма: вона поривається до справжньої та необмеженої втіхи – і саме в такий спосіб виправдовує своє існування.

Афіна була всіма чотирма водночас, тоді як зазвичай ми обираємо для себе тільки один із цих жіночих архетипів.

Звичайно ж, ми можемо виправдати її поведінку, посилаючись на те, що всі, хто входить у стан трансу або екстазу, втрачають контакт із дійсністю. Але це неправда: фізичний світ і світ духовний – одне й те саме. Ми можемо відчути Божественне в кожній порошинці, хоч це й не перешкоджає нам стирати її вологою губкою. Проте Божественне не зникає з чистої поверхні, воно лише трансформується в інші форми.

Афіна мусила бути обачнішою. Коли я міркую над життям і смертю своєї учениці, то думаю, що мені варто трохи змінити свою манеру діяти.