Читать книгу Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар - Страница 8

Те, про що тут ітиметься, слід адресувати молоді, проте в мене підступне відчуття, що це не завадить багатьом із нас тривалий час по тому, як ми полишимо батьківську домівку.

У дитинстві ми вважаємо (хіба що існують вагомі причини дотримуватися протилежного погляду), що наші батьки досконалі. Нам можуть не подобатися правила чи обмеження, які вони встановлюють, та ми гадаємо, що вони, напевне, мають рацію. Наближаючись до підліткового віку, ми починаємо помічати, що батьки декого з друзів суттєво відрізняються від наших власних. Та все ж таки переважає впевненість, що правильно вчиняють саме наші.

Поміркуйте. Ваші батьки набувають батьківських навичок із тієї пори, як ви себе пам’ятаєте. Вони мають у своєму розпорядженні ціле життя (ваше), щоб спланувати, удосконалити та скорегувати результати своєї роботи. Тож, мабуть, на цю мить вони майже досягли ідеалу. А чому ні?

Повірте мені, таткові шістьох дітей, – досконалих батьків не існує. Окрім батьківства, яке саме по собі є надважкою роботою, на нас лежить іще чималий тягар – від методів виховання, що застосовували до нас наші власні мама і тато, до наших цінностей, сподівань, переживань, страхів… усе, що ми колись робили або чого боялися, про що думали, впливає на наше ставлення до своїх дітей.

До того ж кожна дитина унікальна. Навіть якщо ваші тато й мама почувалися впевнено, виховуючи вашого брата чи сестру, це не означає, що вони знають, як упоратися з вами. Одні діти не визнають ніяких заборон, інші постійно змушують батьків хвилюватися; дехто надто сумлінно працює, а комусь насамперед потрібне широке коло друзів; є діти, які готові ризикувати не вагаючись, а є й такі, які швидко поступаються перед труднощами. Хтось схожий на вас, а хтось відрізняється настільки, що ви ніяк не можете збагнути мотивів його поведінки. Пам’ятаю, коли моя найстарша дитина вимагала від мене вирішення певної проблеми, аргументуючи свої очікування тим, що я вже 14 років (на той час) як батько, а отже, повинен знати, як учинити правильно. Я тоді зауважив, що вперше є батьком 14-річного підлітка, тому не маю достатнього досвіду, з якого можна було б скористатися.

Розумієте, до чого я? Суть у тому, що батьки доходять до всього самостійно в процесі свого батьківства. Правда, декому вдається швидко орієнтуватися, та все одно їм доводиться рухатися ледь не напомацки. Я знаю – сам так робив багато років[3].

Усе це означає, що слід прислуховуватися до батьків, однак не варто боятися ухвалювати власні рішення, щойно ви стаєте достатньо дорослими – чи то в 15, чи в 50 років, це вже вам вирішувати. Ваші батьки роблять усе від них залежне, та, переступивши поріг дорослого життя, ви більше не мусите дотримуватися їхніх порад. Чемно вислухайте, звісно, проте пам’ятайте, що ви самі тепер за все відповідаєте. Батьки часто матимуть рацію, та не завжди.

Правило 4

Не сподівайтеся, що ваші батьки досконалі