Читать книгу Казки на ніч (збірник) - Руслан Горовий - Страница 35

– Знаєш, чого я з міліції пішов?

– Та звідкіля ж?

– Бо стидно!

Сидимо з товаришем, розмовляємо. Загалом по ньому і не скажеш, що він працював у органах, він спокійний, розсудливий, в електроніці петрає. Аж раптом виявляється, що таки да, міліцанєр.

– Перший дзвіночок був, ще коли я в патрульно-постову потрапив. Ходили патрулем біля метро Лівобережна. А там же ж бабки торгують. Так у них була спіціяльна бабка, яка данину збирала і нам, патрулю, накривала щодня поляну. Я коли це побачив, то відразу сказав, шо не буду награбоване жерти. Мої старші товариші давай з мене ржать, мовляв, ходи голодний, а я ні в яку. Перевівся на іншу ділянку. На Русанівку. Все було ніби нічого, доки не поставили в патруль з одним «селянином» з-під Києва. Тупий, жадібний, та ще й владу обожнював.

Товариш розповідає розмірено, смакуючи кожне слово пригоди. Від цього звичайне міліцейське життя навіть набуває якоїсь значущості й загадковості.

– Зазвичай ми там наркєтів пасли. Ну і, знамо діло, шманали підозрілих. І от одного вечора йде алеєю молодий такий дрищ. Мій напарник пішов до нього, шось там кишені полапав, вертається, а той за ним біжить. Біжить і канючить, мовляв, «дядьку, віддайте запальничку». Цей мій сільпо хлопця врешті прогнав. А потім дістає з кишені запальничку, були такі, типу «Зіппо», тільки як відкриваєш, то музика грає.

Товариш замовкає, згадувати, що було далі, йому неприємно, однак він збирається з духом і продовжує:

– Посралися ми. Сильно погавкалися, ледь до бійки не дійшло. Якось дочергували. А потім прийшли в райуправління зброю здавати, а там цирк повний. Стоїть заступник начальника, ще якісь офіцери і пацан той, причому разом з мамою. Виявилося, шо він скаргу написав. Не на мене звісно, однак і мене врешті викликали на ковьор.

– Розказуй, шо бачив, – питає заступник начальника відділу. Ну я кажу, шо так і так, підходив колега, перевіряв.

– А запальничку бачив?

Глянув я йому в очі, а там прямо написано: «Кажи, шо не бачив».

– Не бачив, – кажу, – ніякої запальнички.

Вийшов я з кабінету, а там у курилці той селюк стоїть.

– Ну шо, не здав? – питає.

Так хотілося його перехрестить по дурній пиці, та стримався. А потім пішов і написав рапорт на звільнення.

– Не шкодуєш?

– За міліцією? Та ні, і так цирку в житті вистачає.