Читать книгу Казки на ніч (збірник) - Руслан Горовий - Страница 41
Вовк
Оглавление– Драстуй, хлопче, а шо це ти хвотограхвіруєш?
Стара, закутана в хустку баба стоїть серед пустої вулиці, обіпершись на ціпок.
– Добрий день. – Підходжу ближче. – Та фотографірую природу. Гарно ж, осінь. Та й де ще побачиш, як дерева крізь хати попроростали, як не в зоні?
– Турист, значить.
– Ну можна й так сказать.
– Шось останнім часом туристів менше возять.
– Може, не сезон?
– Може, й так. На станції був?
– Був.
– Так шо, реактор накрили?
– Ще ні, будують другу частину склепіння. А ви шо, не в курсі?
– Так а я звідки знаю? Я там не буваю, ото як кого стріну, то питаю.
Баба відверто мене розглядає, видно, що гості до неї заходять не часто.
– А ви тут живете?
– Еге. Он, четверта хата.
– А більше нікого?
– На кутку немає. Там далі є ще. Вахтовики ж, ті всі в багатоповерхівках живуть. У приватних тільки ми, місцеві.
– Самосели?
– Та називай як хочеш.
– Давайте я вас печивом пригощу? Саме оце купив.
Дістаю пакет з вівсяним. Баба посміхається.
– Та я так не вжую. Пішли в хату, чаю поставлю.
Біля хати бігають дві чималі собацюри. Побачивши мене, вони напружено завмирають.
– А йдіть, гади, гуляйте, – гримає баба, – заходь, не стісняйся.
Звірі моментально втрачають до мене інтерес і лягають біля ґанку. Я заходжу в хату.
