Читать книгу Казки на ніч (збірник) - Руслан Горовий - Страница 39

Аким біг до моря. У свої неповні дванадцять він завжди біг до моря, коли було страшно, або сумно, або просто хотілося побути самому. Він сідав на камінь і дивився на хвилі. Інколи, коли бувало зовсім важко, Аким підбігав до моря і кричав. Не на море, а просто. І ставало легше.

Останні кілька днів погода балувала, однак зараз розпочався рвучкий вітер, подекуди з неба навіть пролітали важкі краплини. Аким вибіг за останні хати і на мить спинився. Море штормило. Воно майже злилося із низьким свинцевим небом і гуло, неначе вселенська пральна машина. Аким зіщулився і швидко побіг стежкою між каменюками в бік пляжу.

Ще мить, і він підбіг до моря. Черевики вгрузали в сіру дрібну гальку, однак Аким підійшов якомога ближче.

– Дивися, що в мене є! – прокричав хлопець. Він розстібнув курточку, потім шкільний піджак і витягнув на світ божий книжку.

– Ось! – Узявши книжку двома руками, Аким виставив її перед собою, показуючи морю. – Я встиг забрати! Лише цю, інші не встиг!

Аким кричав як несамовитий, однак його голос тонув у какофонії шторму.

– Вони зібрали всі книжки і поскидали їх за школою. А потім вчителька ще ходила і переглядала портфелі, щоб ми не забрали нічого додому. Тоді вони спалили їх і сказали, що дадуть нам нові, правильні. А я не хочу нові, я хочу ті, свої.

Сльози бриніли в Акимових очах. Їх зривав вітер, і вони одразу змішувалися з дощем і бризками моря. Книжка у витягнутих уперед руках намокла, тож Аким знову засунув її за пазуху.

– Я сховаю її тут, між скелями. Бережи її, чуєш? – хлопець одночасно і благав, і наказував морю. – Бережи, бо інших вже немає, тільки ця. Я хотів забрати книжку з історії, але не зміг, бо вона велика. Тож тільки словник.

Аким відбіг в кінець пляжу, витягнув з кишені пакет, замотав книжку і засунув у щілину між валунами.

– Гляди ж, бережи! – прокричав морю хлопчик уже зі стежки згори.

У цей момент з-за хмар на мить з’явилося сонце і торкнуло промінчиком море, пляж і маленькіу постать на кримській кручі.