Читать книгу Шопенгауер як ліки - Ірвін Ялом - Страница 7

1787 рік. Геній: бурхливий початок і фальстарт

Талант нагадує вправного стрільця, який влучає в ціль, недосяжну для інших. Геній схожий на вправного стрільця, який влучає в ціль, якої інші не здатні навіть розгледіти.

Бурхливий початок. Коли розпочалася буря, геній був усього чотири дюйми завдовжки. У вересні 1787 року води амніотичного моря, що його омивали, схвилювалися й почали кидати його в різні боки, немовби прагнучи розірвати неміцний зв’язок із берегами утроби. Вони клекотали люттю і жахом. Генія огорнув кислий присмак ностальгії та відчаю. Спокійні й безтурботні дні повного штилю залишилися в минулому. Він не знав, куди тікати – жодної надії на порятунок – і його крихітні нейрональні синапси безладно спалахували та «вистрілювали» в різні боки. Засвоєне змалку не зітреш із пам’яті. Артур Шопенгауер ніколи не забував свої перші уроки.

Фальстарт (або як Артур Шопенгауер мало не став англійцем). Артур-р-р, Артур-р-р, Артур-р-р. Генріх Флоріо Шопенгауер відчував кожен звук цього імені на своєму язиці. Артур – чудове, ідеальне ім’я для майбутнього очільника величного торгового дому Шопенгауерів.

Був 1787 рік, і його молода дружина Йоганна саме перебувала на другому місяці вагітності. Тоді Генріх Шопенгауер вирішив: якщо в нього народиться син, він назве його Артуром. Як людина шляхетна Генріх знав, що обов’язок – понад усе. Він передасть кермо торгового дому Шопенгауерів своєму синові так само, як свого часу передали йому предки. Часи були буремні, та Генріх був певний, що його ненароджений син гідно введе компанію в дев’ятнадцяте століття. Артур – ідеальне ім’я для такої посади. Це ім’я однаково пишеться усіма європейськими мовами, йому ніщо не завадить перетинати будь-які кордони. І найважливіше – воно англійське!

Протягом століть предки Генріха докладали всіх зусиль, щоб справа була успішною. Його дід якось приймав російську імператрицю Катерину Велику. Щоб гості почувалися максимально комфортно, одного разу в гостьовій частині будинку розлили бренді, а потім підпалили його, щоб повітря в кімнатах було сухим і ароматним. А батька Генріха одного разу відвідав прусський король Фредерік, який годинами намагався переконати його (щоправда, марно) перенести компанію з Данцига до Пруссії. Тепер за кермом великого торгового дому стояв Генріх, який не мав жодних сумнівів у тому, що з Шопенгауером на ім’я Артур на сімейну справу чекає прекрасне майбутнє.

Зерно, деревина й кава – саме на цих напрямах зосереджувався торговий дім Шопенгауерів, який досить довго був однією з провідних компаній Данцига, славетного ганзейського містечка, що було напрочуд впливовим у балтійській торгівлі. Та для величного й вільного міста настали важкі часи. Із заходу сунулася загрозлива Пруссія, зі сходу – Росія, а ослаблена Польща вже не могла гарантувати суверенність Данцига. Генріх Шопенгауер не мав сумнівів щодо того, що дні вільної та стабільної торгівлі в Данцигу скоро залишаться в минулому. Уся Європа захлиналася у вирі політичних і фінансових інтриг, але не Англія. Англія стояла непорушно, мов скеля. То було майбутнє. Саме тут Шопенгауери зможуть віднайти спокій і для себе, і для своєї справи. І не тільки спокій – але й процвітання, якщо майбутній керівник торгового дому народиться англійцем і матиме англійське ім’я. Гер Артур-р-р Шопенгауер – ні, містер Артур-р-р Шопенгауер, англійський підданий на чолі компанії. Ось він – щасливий квиток у майбутнє.

Отже, абсолютно байдужий до протестів ще зовсім юної вагітної дружини, яка благала про те, щоб залишитися вдома з матір’ю, де їй було б значно спокійніше очікувати народження свого первістка, він вирушив у далеку подорож до Англії, тягнучи дружину за собою. Юна Йоганна була нажахана, однак мусила підкоритися непохитній волі свого чоловіка. Та коли вони облаштувалися в Лондоні, її настрій значно пожвавився – вона звеселіла. Невдовзі нею вже захоплювався весь вищий світ Лондона. У своєму подорожньому щоденнику Йоганна написала, що нові англійські друзі надали їй щиру підтримку і що вона давно не відчувала такої уваги й любові.

Очевидно, для ревнивого Генріха «уваги й любові» було забагато, і невдовзі тривожні ревнощі переросли у справжню паніку. Йому було несила впоратися зі своїми відчуттями: напруження в грудях наростало, і, здавалося, воно от-от розірве його на шматки. Треба було негайно щось робити. А тому він різко змінює свій курс і покидає Лондон у кареті з дружиною майже на шостому місяці вагітності, незважаючи на її протести. Вони повертаються до Данцига в одну з найлютіших зим століття. Згодом Йоганна опише цю «втечу» з Лондона у своєму щоденнику так: «Мені ніхто не допоміг, я мала пережити своє горе самотужки. Цей чоловік волочив мене через пів-Європи, щоб побороти свою тривогу».

Тож внутрішньоутробний розвиток генія не обійшовся без бурхливих штормів: шлюб без кохання, налякана мати, яка намагалася чинити опір, стривожений і ревнивий батько та два жахливі переїзди через зимову Європу.