Читать книгу Шокова терапія. Оповідання - Саки - Страница 6

Реджі Браттл усе ж таки зрозумів, як йому отримати вигоду з того, що загрожувало стати для нього важким тягарем. Утіливши в життя свою ідею, він міг би безперешкодно іти дорогою матеріального достатку. Особняк «Лаймз», який він отримав у спадок, був однією з тих помпезних, зовсім не придатних для проживання будівель, у яких може дозволити собі оселитися тільки заможна людина, але жодна заможна людина при здоровому глузді цього не зробить. Із роками ціна цього будинку неабияк зменшилася б, і навіть табличка, що повідомляє перехожим про його продаж, постаріла б, але для багатьох він, як і раніше, залишився б надзвичайно престижним місцем помешкання.

Задум Реджі полягав у тому, щоб «Лаймз» став місцем для прийому найбільш різношерстих гостей, які з’їжджалися б сюди на досить тривалі сесії – від жовтня до кінця березня. У діяльності таких «з’їздів» мали брати участь молоді й молодяві люди обох статей, які були недостатньо заможними, щоб полювати всерйоз, але бажали досхочу награтися в гольф або бридж, потанцювати і подивитись якусь виставу.

Ніхто з гостей не повинен був платити за своє перебування тут, але кожен зобов’язаний був відчувати себе господарем особняка, який платить за все. За постачанням і поточними витратами стежитиме постійний комітет, а підкомітет, що створено цілком демократичним шляхом, візьме на себе розважальну програму проекту.

Оскільки спочатку все це було оголошено експериментом, учасники зобов’язалися виявляти терплячість, поблажливість і, за можливості, допомагати одне одному. Одна чи дві подружні пари утворили ініціативне ядро і, порадившись, дійшли висновку, що справа, схоже, зрушила з мертвої точки.

– За розумної постановки справи і постійної копіткої праці задум, я гадаю, може мати успіх, – сказав Реджі, а він, треба вам знати, був із тих, хто спершу виявляє старанність, а вже потім висловлює оптимізм.

– Однак, існує перешкода, з якою ви неодмінно зіткнетеся, як би розумно не вели справу, – одразу ж утрутився майор Дегберрі.– Жінки почнуть сваритися! Ні, зрозумійте мене правильно, – вів далі цей доморощений віщун, – я не маю на думці, що ніхто з чоловіків не сваритиметься. Швидше за все, сварки виникатимуть і між ними, але жінки взагалі не можуть жити без сварок. Тут уже нічим не зарадити – такою є їхня природа. Рука, що гойдає колиску, заодно розхитує і весь інший світ, до того ж, досить енергійно. Жінка терпітиме будь-які незручності, вона здатна на нечувані жертви і може обійтися без чого завгодно, але єдина розкіш, у якій вона собі нізащо не відмовить, – це сварка. Не важливо, де вона перебуває і як довго має намір там залишатися, але вороги у неї неодмінно знайдуться – це так само ймовірно, як те, що будь-який француз навіть серед льоду Арктики неодмінно почне варити суп. Узяти хоча б подорожі морем: не встигне судно відійти від причальної стінки, а мандрівник-чоловік до пуття роздивитися попутників, як жінка вже обзаведеться парочкою «ворогинь» і компроматом іще на півдюжини. Але тільки за умови, що на борту достатньо дам, щоб дозволити собі посваритися не

з однією-двома, а з багатьма. Якщо ж пані відсутні, вона перетворить на ворога власну покоївку… Одне слово, цей ваш експеримент протягне щонайбільше півроку. Але вже за місяць, максимум за п’ять тижнів, дюжина жінок будуть буквально на ножах одна з одною, і з дюжини найрізноманітніших приводів.

– Та облиште, майоре, у нас тут лише вісім жінок. Не сваритимуться ж вони одна з одною ні з того ні з сього, – спробував заперечити Реджі.

– Причини не мають значення. Звісно, провокуватимуть сварки найагресивніші і найамбітніші,– погодився Дегберрі,– але потім вони почнуть утворювати коаліції, і справа завершиться холодною, непримиренною ворожнечею, що чергується з окремими спалахами вулканічних пристрастей. Це так само неминуче, як і те, що Різдво обіцяє нам душевний спокій. Втручатися марно, друже. Але потім не кажіть, що я вас не попередив.

Перші п’ять тижнів спростували пророкування майора Дегберрі і зміцнили оптимізм Реджі. Зрідка, щоправда, виникали дрібні суперечки. Повсякденне спілкування не обходилося без непорозумінь, але в цілому дами чудово спілкувалися між собою. Існував, проте, прикрий виняток. Місіс Пентербі не знадобилося п’яти тижнів, щоб налаштувати проти себе всіх осіб своєї статі,– їй вистачило і п’яти днів. Решта жінок одностайно стверджували, що зненавиділи її тієї ж миті, як уперше побачили, але це було значним перебільшенням.

Із чоловіками у місіс Пентербі складалися цілком дружні відносини, хоча вона була не з тих жінок, які надають перевагу чоловічому товариству. Вона мала майже всі якості, що роблять людину корисним членом будь-якої спільноти, і не намагалася домогтися якихось вигод для себе, так само як і не ухилялася від обов’язкових внесків. Говорячи про себе, вона не впадала в занудство і не грішила снобізмом. Цілком пристойно грала в бридж, а її манеру поводитися за картковим столом багато хто визнавав бездоганною. Але варто було місіс Пентербі сконтактувати з представницею своєї статі, як атмосфера розпалювалася, у повітрі починало пахнути грозою. Вона мала безумовно унікальний талант пробуджувати ворожість.

Неважливо, чи дама, яка привернула її увагу, була товстошкірою, а чи, навпаки, чутливою, запальною чи врівноваженою, – місіс Пентербі завжди примудрялася домогтися свого. Вона не вибачала навіть найменшої слабкості, завжди намагалася вразити співрозмовницю якомога болючіше, знищувала в зародку чужі захоплення, майже завжди брала гору в суперечках і якщо й не перемагала, то якимось таємничим чином обертала всю справу так, що її опонент мав вигляд самовпевненого ідіота. Вона робила (і говорила!) найжахливіші речі з виглядом цілковитої безневинності і говорила (і робила!) цілком безневинні речі так, що це мало жахливий вигляд. У результаті всі жінки дійшли висновку, що вона – небажана персона в їхньому колі.

І ще в одному помилився майор: годі було й думати про те, щоб хтось спробував вступити в коаліцію з місіс Пентербі. Навпаки – одностайна неприязнь згуртувала інших дам, і сварка, що не раз могла спалахнути, згасала тільки тому, що місіс Пентербі надто провокативно і навмисно намагалася втягнути в неї геть усіх. Але найбільше супротивників дратувало те, що вона продовжує зберігати безтурботний вигляд, коли самі вони вже майже не в змозі стримуватися. Найотруйніші зауваження вона вимовляла таким тоном, яким у метро оголошують: «Наступна зупинка – Бромптон-роуд», – тобто безпристрасним тоном небожительки, яка достеменно знає, що має рацію, але цілком байдужа до того, про що йдеться.

Одного разу місіс Велл Гвептон, якій Бог не дав належної терплячості, розгнівалась і коротко, але досить виразно висловила місіс Пентербі все, що про неї думає. Об’єкт цієї атаки, що назріла вже давно, терпляче почекав, поки буря вщухне і заспокояться пристрасті, а потім неголосно промовив, звертаючись до жінки, яка хоч і замовкла, але все ще ладна була вибухнути:

– А тепер, люба місіс Гвептон, дозвольте мені сповістити те, що я хотіла, але в останні дві-три хвилини ви не дали мені жодної змоги для цього. У вас у зачісці зліва випала шпилька. Це буває. Вам, жінкам із ріденьким і слабким волоссям, нелегко доводиться зі шпильками.

– Ну, і що накажете з нею робити? – вигукувала згодом місіс Велл Гвептон, звертаючись до співчутливої аудиторії.

Реджі, звісно ж, неодноразово натякали на те, якою непопулярною є ця особа, що викликає загальне роздратування. А його невістка, вже без будьяких натяків, відкрито намагалася переконати його в тому, що місіс Пентербі – справжнє чудовисько. Проте Реджі вислухав її скарги з тим скороминущим жалем, із яким зазвичай сприймають звістки про землетрус у Болівії або голод у Східному Туркестані: події ці такі далекі, що легко переконати себе, ніби їх і немає насправді.

– Ця особа має на нього якийсь таємний вплив, – похмуро проголосила його невістка. – Або вона допомагає йому з фінансуванням усього цього балагану, що дає їй особливі права, або, хай вибачить йому Господь, він відчуває до неї якусь збочену пристрасть. Із чоловіками таке трапляється.

Події тим часом розвивалися так, що про наближення кризи не було й мови. Місіс Пентербі – джерело загального невдоволення – так далеко поширила свій вплив, що від певного часу жодна з жінок не наважувалася встати й оголосити про рішучу відмову провести з нею в одному будинку хоча б іще тиждень. Ну, а загальна трагедія зноситься легше, ніж особиста катастрофа. Деяку гірку розраду жінки отримували, порівнюючи, кому і яких завдано образ. А в невістки Реджі був ще й додатковий інтерес – вона намагалася виявити причину, котра перешкоджала Реджі суворо засудити чорні діяння місіс Пентербі, які до цього часу утворили довгий список. Однак на людях він поводився з нею підкреслено ввічливо, а коли поза очі дами починали обговорювати її, незмінно залишався незворушним.

Отже, якщо відкинути інциденти з місіс Пентербі, перша спроба Реджі втілити свій задум у життя виявилася успішною. Більше того – він не бачив жодних перешкод для того, щоб на тих же засадах провести «зимову сесію».

Сказано – зроблено, але цього разу склалося так, що більша частина жінок і двоє-троє чоловіків не змогли взяти участь у ній, і тоді далекоглядний Реджі як «свіжу кров» запросив нових людей. У результаті наступна «сесія» за кількістю гостей мала значно переважити першу.

– Мені шкода, що я не зможу приїхати взимку, – сказала Реджі його невістка. – Але мені треба побувати у наших родичів в Ірландії; останнім часом ми раз у раз відкладали цю поїздку. Просто соромно – адже вони постійно надсилають запрошення! Сподіваюся, наступного разу в тебе вже не буде цих жінок?

– Нікого, крім місіс Пентербі,– лагідно відповів Реджі.

– Місіс Пентербі?! Але, Реджі, це ж неможливо! Ти не настільки дурний, щоб знову запросити цю жінку! Вона знову налаштує проти себе всіх і кожного. Чим вона тебе причарувала?

– Вона незамінна, – стенув плечима Реджі.– Тому що виступає центром загального тяжіння.

– Вона… як ти сказав? – від подиву його невістка злегка роззявила рота.

– Я спеціально вніс її до списку гостей, щоб вона відтягувала на себе всі спроби вчинити сварку. Інакше вони поширилися б на всі боки й охопили б усіх жінок. Мені не потрібні поради і пророцтва, адже я й сам передбачав, що навряд чи вдасться протягом кількох місяців підтримувати дружні відносини без того, щоб хтось із кимось не посварився. Ось і вирішив, що цей процес слід узяти під контроль і не дозволити йому розвинутися. Місіс Пентербі, звісно, була в курсі – я розповів їй про все. Про вас вона не мала ані найменшого уявлення, позаяк вам невідоме навіть її справжнє ім’я, вона не заперечувала, щоб користі ради ви її зненавиділи.

– Ти хочеш сказати, що весь цей час вона була в курсі того, що відбувається?

– Звісно. Знали про це ще двоє чоловіків, і тому, утнувши щось аж надто обурливе, за лаштунками подій вона могла разом із нами як слід посміятися. Тож вона справді непогано провела час. Розумієш, ця дама доводиться далекою родичкою одній досить неспокійній родині, й у повсякденному житті досить часто змушена примирювати інших. Можеш уявити, яка вона була задоволена від того, що могла, нарешті, не стримуватися і наговорити жінкам, які живуть із нею під одним дахом, безліч дошкульних

і зухвалих слів, – знаючи при цьому, що все це тільки заради миру та спокою.

– Ні, я недарма завжди кажу, що ти – найнеможливіша людина на світі,– фиркнула невістка, червоніючи.

У неї були вагомі причини так говорити, бо вона дужче за всіх ненавиділа місіс Пентербі. Навіть підрахувати неможливо, скільки разів ця особа провокувала її, викликаючи на сварку.