Читать книгу Біла ріка - Сергій Дячук - Страница 4

То були ті два чудові літні тижні у горах, коли можна було вже робити сіна. Брати Пойдаші були на сінах в Киселицях, у сестри Коцихи. Онуфрій і Петро вбивали велику остреву, а Іван у той час – менші; сестри з іншими жінками громадили, розкидаючи, сіно, щоб воно ще підсохло і не гнило взимку після того, як його зіб’ють у одну велику копицю. Брати довго возилися, не могли закріпити найбільшу остреву. По пояс роздягнений Федор косив. Коли на сінах з’явилася Ялена, він якраз усівся у затінку смереки і клепав косу, що затупилася. Федьо навіть не помітив, як вона стала перед ним зі слоїком, в якому була холодна вода з джерела. Він раптом підвів очі й аж вкляк. За мить встав і взяв у дівчини банку з водою. Ялена стояла перед ним і усміхалася, нічого не кажучи. Полєчка була вбрана у запаску та білу сорочку. Волосся акуратно підібране під білою хусткою. Федор повільно пив воду, розглядаючи її, натомість вона не дивилася тепер на нього. Це було останнє мирне літо перед війною. В 1942 році румуни заберуть Федора до війська.

Старий Полєк аж зарепетував, побачивши, як його мала стоїть з тим «вар’ятом, злодієм», братом Коцихи – Федором Пойдашем зі Стебнів.

– Ялена! Іди сюди! Принеси мені воде попети! – репетував старий на всі «сіна».

Жінки, які громадили, тихо засміялись:

«Дивітсе, старому Полєку аж горло пересохло, єк доньку з Федором уздрів».

Батько Ялени Василь був знаний на усі Киселиці, де здавна жили Полєки, і на усі сусідні села, бо за будь-яких часів і будь-якої влади добре робив горілку. Василь ще був і знаним столяром, – кращого теслі не було на весь район. На другому поверсі його хати була столярка, де він робив вікна, двері. Біля їхньої хати в Киселицях був великий яблуневий сад, а Полєк мав прес і давив яблуневе вино (жмих виходив сухий, як тирса). Вина в дубових діжках (він спеціально скуповував старі пивні кадуби) тримав до тисячі літрів. Досить близько від хати точилася Путилка, маленька гірська річечка, якою з Сергіїв сплавляли ліс. Коли пускали велику воду з греблі, то котилися камені й заганяли рибу в загати, а тоді рубали канати, і смереки котилися у ріку. Василь мав сак, у який ловив цю рибу. Дід плів її з мошни[19] та дратви[20]. І його, Полєка, молодші сини, Іван та Цельо, забігали у двір і кричали дєдьові, що іде велика вода. Старий брав течку з саком та путню і йшов до ріки, наповнюючи його стругами, іноді великими кленами, «плотінецями» та «неріснецями», а іноді, під час повені, його маленька донька Пауліна[21] просто тримала путню, а він із загати збирав рибу. Був він добрий ґазда і добрий чоловік, але таки мав одну ваду: іноді бив свою жінку, Настасію.

Ялена була його найстаршою і найулюбленішою донькою. Хоч були в нього ще й сини Цельо та Іван, і донечка Пауліна, але Ялену він любив дужче за всіх, бо була вона повна протилежність йому, старому Василю Полєку. Красива і добра Ялена шанувала свого старого. Василь мав таку ваду: вічно встрягав у якісь історії. А вона завжди жаліла його. Бувало, коли Василь лежав «слабей» після чергового «кушіння» вигнаної ним же міцної горілки, лише вона приходила пожаліти свого дєдю, приносила гуслінки. Як почалась війна і настали неспокійні часи, пішли чутки, що німці на тому боці женуть людей на важкі роботи. Старий вирішив заховати свою маленьку княгиню у лісі над Киселицями. Місце було вибране вдало, бо ніби й недалеко від села, але в лісі, непримітне. Старий сам побудував там малу хатку, прямо серед смерек, поруч із ділянкою, де Полєки здавна робили сіна. Коли, на превелику радість Василя, Федора Пойдаша забрали на війну, ця хата була майже готова, – треба було лише накрити частину стріхи дранкою.

Василь вийшов надвір з рубанком в одній руці й путнею в іншій та крикнув своїй малій:

– Ялено! Ялено!

– Я тут, – відгукнулася дівчина.

– Де ти, детенко? – старий звів очі горі. Там, у толоці, стояла його донька у вишитому власноруч кожусі й запасці. Вона тримала на руках мале чорно-біле єрчі[22] й гладила його по голові. Поруч паслися інші овечки з Полєкової отари, і старий знову всміхнувся, звертаючись до своєї княгині:

– Яленко, принесе водички!