Читать книгу Співуча пташка - Сесілія Агерн - Страница 7

Цей звук схожий на пташиний клекіт, аж ніяк не на людський голос, але долинає він від людини, від жінки, що стоїть біля дерева.

Бо біжить від будинку в ліс, і кошик білявої жінки злітає в повітря, все, що лежало в ньому, падає на землю, а її очі широко розкриваються, сповнюючись жахом.

– Все гаразд, – говорить Соломон, простягаючи руки, щоб заспокоїти її, він стоїть між Бо і цією чужинкою, ніби намагається приручити дикого коня. – Ми тебе не скривдимо.

– Хто це?! – кричить Бо.

– Просто стій там, Бо, – говорить роздратований Соломон, не озираючись.

Звичайно, вона не зважає на його слова і підходить ближче. Від дівчини знову долинає той звук, схожий на щебетання, якщо тільки щебетання може нагадувати гавкіт. І вона звертається до Бо.

Бо приголомшена, але на її обличчі з’являється захоплена усмішка.

– Здається, вона хоче, щоб ти відійшла, – каже їй Соломон.

– Може, й так, докторе Дулітл, але я не зробила нічого поганого, – відповідає вона, дратуючись, що хтось говорить їй, що робити. – Тож я нікуди не піду.

– Тоді хоча б не підходь ближче, – каже Соломон.

– Сол! – вигукує вона, вражено дивлячись на нього.

– Ну, ну! Все гаразд! – каже він дівчині, присідає, збирає квіти й трави із землі і складає їх у її кошик. Жінка припиняє щебетати, але вона вочевидь збентежена, переводить із Соломона на Бо широко розплющені, сповнені страху очі.

– Мене звати Бо Гілі. Я режисер, і ми тут з дозволу Джо Туліна, – простягає вона руку.

Білявка дивиться на її руку і видає цілу низку ще відчайдушніших звуків, і серед них – жодного слова.

– Боже мій, – Бо витріщає очі на Соломона, бере телефон і дзвонить Рейчел.

– Рейчел, швидко виходь на галявину. Потрібна камера.

Вона закінчує розмову.

– Записуй, – самими губами говорить вона Соломонові, очима вказуючи на його обладнання, боячись поворухнутися.

Дівчина один за одним видає химерні звуки, і це найдивніше видовище, яке Соломону доводилося бачити. Це не схоже на людський голос, радше скидається на запис. Він настільки приголомшений і зачарований, що не може відірвати від неї погляд, він шукає дроти – але їх немає. Це все насправді.

Він робить кілька кроків назад, до сумки з обладнанням.

Поміж дерев з’являється Рейчел з камерою в руках, вона поспішає, Джо за нею.

– Що в біса тут робиться? – гукає Рейчел, але завмирає на місці, побачивши все на власні очі.

Дівчина повертається до Рейчел і гуде, мов автомобільна сигналізація. Соломон дивиться на це все її очима: оточена трьома незнайомцями, у лісі, вона, либонь, почувається загнаною в пастку. Він не може змусити себе записувати це. Так не можна.

Бо відчуває його нерішучість і зітхає.

– О Господи! – сердито кидає вона. Вона робить те, що мала б зробити від самого початку, якби їй це спало на думку: знімає сцену на свій телефон.

Джо приєднується до них.

Білявка припиняє галасувати, якусь мить вона дивиться на Джо і, здається, відчуває полегшення.

– Ти хто? – волає на неї Джо. – Що ти робиш на моїй землі?

Вона знову панікує, відступаючи крізь дерева.

Соломон спостерігає за ними всіма. Бо знімає відео на телефон, Рейчел наставила на неї камеру, у Джо на обличчі справжня лють.

Соломон виснажений, йому потрібно поїсти.

– Припиніть! – кричить він, і всі замовкають. – Ви її лякаєте. Відступіть усі. Пропустіть її.

Вона дивиться на нього.

– Можеш іти.

Вона не зводить з нього погляду, тих пронизливих зелених очей.

– Не думаю, що вона тебе розуміє, – каже Бо, й досі знімаючи відео.

– Звичайно розуміє, – кидає сердито Соломон.

– Не думаю, що вона вміє говорити… словами. Як тебе звати? – запитує Бо.

Дівчина не зважає на те питання, і далі дивиться на Соломона.

– Її звати Лора, – говорить він.

Раптом Моссі прибігає до лісу від будинку кажанів, він несамовито гавкає, захищаючи свою землю від непроханого гостя. Але замість того, щоб зупинитися біля Джо, він біжить далі до лісу, прямує просто до Лори.

– Гей, гей, гей, зупиніть його, Джо, – скрикує він налякано, непокоячись, що пес порве її на шматки.

Та Моссі зупиняється просто біля її ніг, схвильовано бігає навколо неї, стрибає, привертаючи її увагу, лиже її руку.

Вона гладить його – вони вочевидь добре знайомі одне з одним – нервово озираючись навколо. Вона простягає руку до Соломона, і він дивиться на неї спантеличено, думає, що вона хоче взяти його за руку. Він простягає руку, але вона усміхається і дивиться вниз, на свій кошик.

– Кошик, Соле, – говорить Бо.

Збентежений, він подає його їй.

Лора йде, намагаючись оминути їх усіх, Моссі слідом за нею. Спершу дівчина поводиться сторожко. Проходячи повз Бо, вона гарчить, досконало відтворюючи собаче гарчання, настільки правдоподібно, що воно схоже на запис, або ж здається, що гарчить Моссі. Лора пильно приглядається до Джо і, минаючи їх, вона біжить через ліс, повз будинок кажанів до своєї хатини.

– Є? – запитує Бо в Рейчел.

– Так, – вона знімає камеру з плеча, втирає піт із чола. – Є, білявка, що гавкає на тебе.

– Куди вона подалася? – запитує Соломон.

– Там є хата, за будинком кажанів, – пояснює Рейчел. – Бо надто зайнята, переглядає відео, хоче переконатися, що вона зафільмувала потрібний момент.

– Ви її знаєте? – запитує Соломон у Джо, зовсім спантеличений усім, що тільки-но сталося, але відчуваючи адреналін, який наповнює його тіло, і легке внутрішнє тремтіння.

– Вона вторглася на приватну власність, – порскає він, гнів просто струмує від нього.

– Як ви гадаєте, Том знав про неї? – запитує Бо.

Це питання вражає його. Його обличчя міниться від упевненості до розгубленості, гніву, на ньому відбиваються усвідомлення зради, і знову недовіра. А потім сум. Якщо його брат знав про цю дівчину, що живе в будинку на їхній землі, то він приховував це від нього. Між братами, що не мали секретів одне від одного, виявляється, була досить-таки чималенька таємниця.