Читать книгу Аутсайдер - Стивен Кинг - Страница 17

Свідчення містера Клода Болтона

[13 липня, 16:30, бесіду провадив детектив Ралф Андерсон]

Детектив Андерсон: Що, Клоде, добре тут побувати, коли не ти в халепі? Новий досвід.

Болтон: А знаєте, щось таке є. І та поїздка на передньому сидінні поліцейської автівки, а не на задньому. Дев’яносто миль на годину майже всю дорогу від Кеп-Сіті. Блимавки, сирена, увесь набір. От правда. Це добре.

Детектив Андерсон: Що ти робив у Кеп-Сіті?

Болтон: Оглядав пам’ятні місця. Мав кілька днів вихідних, то чом би й ні? Не протизаконно ж, правда?

Детектив Андерсон: Я так розумію, ти бачився з Карлою Джеппесон, яку в робочий час називають «Жаданою Феєю».

Болтон: Та ж маєте знати, бо вона повернулася сюди зі мною на поліцейському авто. І, до речі, дякує вам за поїздочку. Сказала, що «Трейлвейз»[38] до вас, як куцому до зайця.

Детектив Андерсон: І пам’ятні місця ти, в основному, оглядав у номері 509 мотелю «Вестерн Віста», що на Трасі 40?

Болтон: Ой, та ми ж там не весь час сиділи. Двічі обідали в «Бонанзі». Там збіса добре годують, та ще й задешево. А ще Карла захотіла в торговий комплекс, тож ми й там трохи часу згаяли. У них є скеледром, і я цю манюню у дві секунди здолав.

Детектив Андерсон: Навіть не сумніваюся. А ти знав, що тут, у Флінт-Сіті, вбили хлопчика?

Болтон: Може, бачив щось таке в новинах. Чуєте, ви ж не думаєте, що я якось до цього причетний?

Детектив Андерсон: Ні, але ти можеш володіти інформацією про причетного.

Болтон: Та як же я…

Детектив Андерсон: Ти працюєш викидайлом у «Прошу, джентльмени», правильно?

Болтон: Я один зі співробітників служби охорони. Терміна «викидайло» ми не вживаємо. «Прошу, джентльмени» – заклад класу люкс.

Детектив Андерсон: Не буду з тобою сперечатися. Мені повідомили, що ти працював у вівторок уночі. І поїхав із Флінта тільки в середу після обіду.

Болтон: Це Тоні Росс вам розповів, що ми з Карлою подалися до Кеп-Сіті?

Детектив Андерсон: Так.

Болтон: Маємо знижку в тому мотелі, бо він належить дядькові Тоні Росса. Уночі вівторка Тоні також був на зміні, саме тоді я й попросив його зателефонувати дядьку. Ми з Тоні близькі приятелі. З четвертої до восьмої стояли на дверях, а з восьмої до півночі – у партері. Партер – це місце перед сценою, де сидять джентльмени.

Детектив Андерсон: Ще містер Росс мені розповів, що близько восьмої тридцять ти бачив одного свого знайомого.

Болтон: О, ви про Тренера Ті. Ей, ви ж не думаєте, що це він розправився з хлопчиком? Бо Тренер Ті – людина путяща. Він тренував племінників Тоні до змагань Попа Ворнера й до Малої ліги. Я здивувався, коли побачив його в нашому закладі, та шокований не був. Ви й гадки не маєте, яких людей ми бачимо в партері – банкіри, юристи, навіть дехто з духовенства. Але в нас таке ж правило, як і у Веґасі – що трапляється в «Джентльменах», те лишається в…

Детектив Андерсон: Ага, певен, що ви тримаєте таємницю, як попи на сповіді.

Болтон: Можете жартувати, скільки хочете, але так і є. Як бажаєш мати постійних клієнтів, то тримай таємницю.

Детектив Андерсон: І ще для протоколу, Клоде, коли ти кажеш «Тренер Ті», то маєш на увазі Террі Мейтленда.

Болтон: Звісно.

Детектив Андерсон: Розкажи, як ти його побачив.

Болтон: Ну, в партері ми не весь час перебуваємо. Є й інші службові обов’язки. Більшість часу ми там: походжаємо, стежимо, щоб хлопці дівчат не мацали, і зупиняємо бійки, поки справжня колотнеча не почалася – коли хлопці розпалюються, то стають агресивні, ви й самі за своїм родом діяльності знаєте. Та проблеми можуть початися не лише в партері, просто там – найчастіше, тож один із нас постійно там чергує. А другий плине деінде – перевіряє бар, маленький альков з ігровими автоматами й більярдним столом, що працює на жетонах, кабінки для приватного танцю і, звісна річ, чоловічу вбиральню. Саме там найчастіше відбувається купівля-продаж наркотиків, і якщо ми таке бачимо, то одразу гальмуємо процес і викидаємо тих хлопців надвір.

Детектив Андерсон: Каже чоловік, який носив тюремну робу за зберігання, плюс зберігання з метою збуту.

Болтон: З усією повагою, сер, але це просто неповага. Я вже шість років не вживаю. Ходжу на збори «АН»[39] і все таке. Хочете, щоб я в баночку попісяв? Радий буду догодити.

Детектив Андерсон: Необов’язково, і вітаю тебе з тверезим життям. Тож близько восьмої тридцять ти робив обхід…

Болтон: Саме так. Перевірив бар, тоді пішов далі коридором, щоб зазирнути у вбиральню, й ось тоді я побачив Тренера Ті, який висів на телефоні. Там є два таксофони, але справний лише один. Він…

Детектив Андерсон: Клоде? Ти якось випав із розмови.

Болтон: Просто думаю. Пригадую. Вигляд у нього був трохи дивний. Мов у трансі. Ви справді гадаєте, що він убив того малого? Я подумав, це через те, що він уперше відвідав місце, де дівчатка роздягаються. Деякі хлопці так і реагують, наче дуріють. Або він був під кайфом. Я сказав: «Агов, тренере, як там справи у вашій команді?» А він поглянув на мене так, наче вперше бачить, хоча я ходив майже на всі матчі Попа Ворнера, коли грали Стіві й Стенлі, і розповідав йому, як робиться подвійний реверс,[40] а він ним ніколи не користувався, бо, як казав, це надто складно для малих дітей. Хоча якщо вони вивчають ділення стовпчиком, то й таке здатні опанувати, як гадаєте?

Детектив Андерсон: І ти певен, що то був Теренс Мейтленд?

Болтон: Господи, авжеж. Він сказав, що команда в порядку, і пояснив, що зайшов сюди лише для того, щоб викликати таксі. Так ми всі кажемо, коли дружина бачить у ванній біля унітаза номер «Плейбоя» – що ми там тільки статті читаємо. Та я не став допитуватися, бо в «Джентльменах» клієнт завжди має рацію, якщо тільки не намагається хапнути когось за цицьку. Сказав йому, що, певно, надворі вже чекає таксі, а то і два. А він сказав, що диспетчер йому вже про це повідомив, подякував мені й пішов.

Детектив Андерсон: Що на ньому було?

Болтон: Жовта сорочка і джинси. Пряжка на поясі у формі кінської голови. Круті кросівки. Я їх запам’ятав, бо вони були дуже дорогі на вигляд.

Детектив Андерсон: Ти єдиний, хто бачив його в клубі?

Болтон: Ні, я ще помітив, як пара хлопців помахали йому на виході. Не знаю, хто то був, і у вас навряд чи вийде їх знайти, бо більшість чоловіків не любить зізнаватися, що відвідують місця на кшталт «Джентльменів». Така правда життя. Я не здивувався, що його впізнали, бо Террі в нас, можна сказати, знаменитість. Кілька років тому він навіть виграв якусь нагороду, я про це в газеті читав. Можете називати Флінт містом, але насправді це радше селище, де всі знайомі одне з одним, принаймні знають одне одного в обличчя. І всі, хто має синів із, так би мовити, схильностями до спорту, знають Тренера Ті через бейсбол чи американський футбол.

Детектив Андерсон: Дякую, Клоде. Ти нам дуже допоміг.

Болтон: Я ще дещо пам’ятаю – дрібниця, але трохи зловісна, якщо саме він убив того хлопчика.

Детектив Андерсон: Я тебе слухаю.

Болтон: Таке часом трапляється, і ніхто в цьому не винен. Тож він уже виходив подивитися, чи є таксі, так? Я простягнув йому руку і сказав: «Хочу вам подякувати за все, що ви зробили для небожів Тоні, тренере. Вони добрі хлопці, та трохи невгамовні, може, через те, що їхні батьки розлучаються й усе таке. А ви подарували їм заняття, щоб вони не бешкетували містом». Певно, він здивувався, бо трохи відсахнувся, а вже потім потиснув мені руку. Проте хватка була добра, міцна і… бачите цю подряпину на тильному боці долоні? Це він зробив мізинцем, коли ми тиснули руки. Та воно вже майже загоїлось, від початку ранка була невеличка, але я тоді на мить згадав свою наркоманську бутність.

Детектив Андерсон: Чому це?

Болтон: Дехто, здебільшого «Пекельні янголи» й «Учні сатани»,[41] відрощують собі ніготь на мізинці. Бачив такі довгі, як у китайських імператорів. Деякі байкери навіть оздоблюють їх деколями, як жінки інколи роблять. Називають їх своїми «коксовими нігтями».