Читать книгу Аутсайдер - Стивен Кинг - Страница 9

Свідчення містера Карлтона Скавкрофта

[12 липня, 21:30, бесіду провадив детектив Ралф Андерсон]

Скавкрофт: Детективе, а це багато часу забере? Бо я зазвичай рано лягаю спати. Ремонтую й наглядаю за залізничними коліями, і якщо о сьомій не відмічуся, то наберуся прикрості.

Детектив Андерсон: Намагатимусь вас довго не тримати, містере Скавкрофт, але справа серйозна.

Скавкрофт: Знаю. І допоможу чим зможу. Просто розповідати особливо нема чого, і я хочу дістатися додому. Не знаю, правда, як я сьогодні спатиму. Не бував у цьому відділку відтоді, як пішов на ту «п’яну» вечірку, коли мені було сімнадцять. Тоді тут головував Чарлі Бортон. Нас батьки повитягали, але на все літо покарали.

Детектив Андерсон: І ми вдячні, що ви до нас прийшли. Розкажіть, де ви були о сьомій вечора десятого липня.

Скавкрофт: Як я вже казав дівчині у приймальні, коли зайшов, я був у пабі «Коротунів» і бачив той білий фургон, і бачив того хлопця, бейсбольного тренера, який долучається до ігор Попа Ворнера на Західому боці. Не пам’ятаю, як його звуть, та його фото не сходить із газетних шпальт, бо цього року він сколотив добру команду для Міської ліги. У газеті писали, що вони й у фінал можуть вийти. Морланд, так його звати? Він був весь у крові.

Детектив Андерсон: За яких обставин ви його бачили?

Скавкрофт: Ну, є в мене одна традиція на кінець робочого дня, бо вдома немає дружини, що б мене чекала, і я сам не дуже куховарю, ви розумієте. Щопонеділка й середи – кафе «Забігайлівка Флінт-Сіті». Щоп’ятниці – стейк-хауз «Бонанза». А щовівторка і щочетверга я зазвичай ходжу до «Коротунів» по реберця й пиво. Того вечора я прийшов туди о… ну, скажімо, було п’ятнадцять хвилин по вісімнадцятій. Хлопчик на той час уже давно помер, так?

Детектив Андерсон: Але близько дев’ятнадцятої ви вийшли надвір, правильно? На задвірок паба.

Скавкрофт: Так, я і Райлі Франклін. Я з ним здибався у пабі, і ми разом повечеряли. Те місце позаду паба, люди туди виходять покурити. Треба минути коридор між туалетами й вийти крізь задні двері. Там стоїть відерце для попелу, все таке. Тож ми поїли, я – реберця, а він – макарони під сиром, а тоді замовили десерт і вийшли на задвірок покурити, доки його принесуть. І поки ми там стояли й базікали про те про се, під’їхав той брудний білий фургон. На ньому були номери Нью-Йорка, це я запам’ятав. Припаркувався біля маленького кросовера «субару» – певно, то був «субару», – і з фургона вийшов той чоловік. Морланд, чи як його там.

Детектив Андерсон: У що він був одягнений?

Скавкрофт: Ну, щодо штанів я не певен, може, Райлі краще бачив, таке як чінос,[22] але сорочка біла. Це я запам’ятав, бо на грудях була кров, і багатенько. На штанях не так – лише бризки. І на обличчі теж була кров. Під носом, навколо губ і на підборідді. Що й казати, жахливий вигляд. Тож Райлі… певно, він уже пропустив кілька кухлів пива до мого приходу, а я лиш один устиг… Райлі каже: «А як там інший хлопець поживає, Тренере Ті?»

Детектив Андерсон: Він назвав його Тренером Ті?

Скавкрофт: Атож. А тренер засміявся і каже: «Іншого не було. Щось мені стукнуло по носі, от і все, а тоді кров пішла, як зі Старого Служаки.[23] Тут є неподалік якась медичка?»

Детектив Андерсон: Тобто він питав про заклад, куди можна звернутися без запису, на кшталт «МедНАУ» чи «Квік Кеар»?[24]

Скавкрофт: Так, про те й питав, бо хотів пересвідчитись, чи треба йому припалити якусь судину в носі. Ай-ай, атож? Сказав, що з ним уже таке раз було. Я порадив йому пройти з милю по вулиці Буррфілд, повернути ліворуч на другому світлофорі, а тоді він побачить вивіску. Знаєте той білборд біля Коні-Форд? Там видно, скільки треба чекати до прийому й усе таке. А тоді він спитав, чи можна лишити фургон на тій невеличкій стоянці за пабом, бо вона не для відвідувачів, а для працівників, там позаду паба навіть оголошення висить. А я кажу: «Парковка не моя, але якщо ви ненадовго, то все буде гаразд». А він каже, і нам обом це видалося дивним, бо ж лихі часи таке робити, то він каже, що лишить ключі в підставці для склянок – на той випадок, як комусь треба буде пересунути фургон. Райлі каже: «Так і недалеко, щоб його украли, Тренере Ті». А він відповів, що не забариться і що комусь може заманутися переставити машину. Знаєте, що я думаю? Я думаю, може, він хотів, щоб фургон хтось украв, може, навіть ми з Райлі. Як ви гадаєте, детективе?

Детектив Андерсон: Що сталося потім?

Скавкрофт: Він сів у ту маленьку зелену «субару» і поїхав геть. Це мені також видалося дивним.

Детектив Андерсон: Що тут дивного?

Скавкрофт: Він спитав, чи можна лишити ненадовго свій фургон, наче його можуть відвезти на штраф- майданчик чи що, а «субару» весь цей час там простояла, ціла й неушкоджена. Дивно, правда?

Детектив Андерсон: Містере Скавкрофт, зараз я викладу перед вами шість фотографій шести різних людей і хочу, щоб ви вказали на чоловіка, якого бачили на задньому дворі «Коротунів». Усі вони схожі, тож не поспішайте. Зробите ласку?

Скавкрофт: Звісно, але довго думати мені не треба. Ось він. Морланд, чи як його там. Тепер мені можна додому?