Читать книгу Ярмарок нічних жахіть (збірник) - Стівен Кінг - Страница 20

Галлас замовк і заховав обличчя в долоні. Зрештою, він опустив руки.

– З тобою все гаразд, Джордже? – спитав Бредлі.

– Пити хочеться. Я не звик так багато говорити. У камері смертників нечасто виникає бажання поспілкуватися.

Джордж махнув Макґреґору. Той вийняв навушники та підвівся зі стільця.

– Ви закінчили, Джордже?

Галлас похитав головою:

– Ні, ще довго.

– Мій клієнт хоче пити, містере Макґреґор. Можна принести йому води? – попросив Бредлі.

Макґреґор пішов до переговорного пристрою біля дверей, що вели в пункт моніторингу, та кинув пару фраз. Бредлі скористався паузою та поцікавився в Галласа, скільки було учнів у середній школі Мері Дей. Джордж стенув плечима:

– Маленьке місто, маленька школа. Мабуть, не більше ста п’ятдесяти дітей, з першого по шостий класи.

Двері до пункту моніторингу відчинилися. У прорізі з’явилася рука з паперовою склянкою. Макґреґор прийняв її та приніс Галласу. Той жадібно випив і подякував.

– На здоров’я, – відповів Макґреґор. Він повернувся до свого стільця, вставив навушники та знову забувся музикою, що б він там не слухав.

– То, кажеш, цей хлопчик – поганий хлопчик – був рудий, немов морквина? Справжня морквяна маківка?

– Яскрава, наче неоновий вогник.

– Тобто, якби він ходив до твоєї школи, ти б його помітив.

– Так.

– Але ти не помітив, і його там не було.

– Ні. У школі я його ніколи не бачив – ні до, ні після того випадку.

– То як у нього опинилася скринька для ланчів Марлі Джейкобс?

– Я не знаю. Але є складніше питання.

– Яке, Джордже?

– Куди він подівся, якщо стояв просто за каркасовим кущем? По обидва боки був лише моріжок. А він зник, та й по всьому.

– Джордже?

– Так?

– А ти певен, що там насправді був якийсь хлопчик?

– Не забувайте про скриньку для ланчів, містере Бредлі. Вона лежала посеред дороги.

«І не сумніваюся», – подумав Бредлі, постукуючи «Юніболом» по жовтому блокноту. Де ж іще вона мала лежати, якщо Марлі, наприклад, несла скриньку з собою від самої школи?

Або (яка огидна думка, але огидні думки – типова реакція, коли тобі доводиться вислуховувати побрехеньки убивці маленького хлопчика) її скринька для ланчів була в тебе, Джордже. Може, ти її сам відібрав у Марлі та кинув на дорогу, аби подражнити дівчинку.

Бредлі відірвав очі від блокнота й із виразу обличчя свого клієнта зрозумів, що Джордж прочитав його думки, наче вони передавалися телетайпом у нього на лобі.

– То ви хочете почути решту? Чи вже все для себе з’ясували?

– Ну що ти, – відповів Бредлі, – продовжуй, прошу.

Галлас допив воду й повернувся до своєї історії.