Читать книгу Восьма звичка. Від ефективності до величі - Стівен Р. Кові - Страница 24

Протягом півстоліття я ретельно, у різних країнах світу, вивчав тему, що лягла в основу цієї книжки. Якби ви запитали мене, що є особливо значущим для людей, яка велична ідея торкається душі найглибше, якби ви запитали мене, який один-єдиний ідеал є найпоширенішим, найактуальнішим, найсучаснішим і не залежить від обставин, я б одразу, беззастережно і з безмірним переконанням у серці і в душі відповів, що це свобода вибору. Найважливішим після права на життя є право вибору – це наш найбільший дар. Це право і свобода перебувають в глибокому протиріччі з віктимним[8] способом мислення і культурою провини, які тяжіють над нинішнім суспільством.

По суті, ми – продукт вибору, а не природи (генів) або виховання (навчання, оточення). Звісно, гени і культура часто суттєво впливають на нас, але вони не є визначальними.

Історія вільних людей завжди написана не випадком, а вибором – їхнім вибором.

Двайт Д. Ейзенгауер

Суть людського буття – це вміння керувати своїм власним життям. Люди діють, тварини і людиноподібні «роботи» – реагують. Люди здатні здійснювати вибір, опираючись на особисті цінності. Ваше право вибирати дорогу життя дозволяє вам створювати себе заново, змінювати майбутнє і помітно впливати на решту світу. Це саме той дар, який дає право скористатися всіма іншими дарами; це саме той дар, який робить нас спроможними піднімати життя на дедалі вищі щаблі.

Упродовж багатьох років, спілкуючись із різними групами, я повсякчас зустрічаю людей, які підходять до мене і говорять: «Будь ласка, розкажіть більше про мою свободу і право вибору. Будь ласка, розкажіть мені ще раз про мою цінність і потенціал, аби мені не потрібно було порівнювати себе з іншими». Багато хто також зауважує, що, яким би цікавим (нудним) не був мій виступ, їхні душі буквально вражає внутрішнє усвідомлення їхньої свободи вибору. Воно виявляється настільки приємним, настільки захопливим, що вони насилу можуть осмислити його до кінця або ж достатньо глибоко.

Це право вибору означає, що ми є не тільки продуктом свого минулого або наших генів; ми не є результатом того, як ставляться до нас інші люди. Все це, безумовно, впливає на нас, але не визначає нас. Ми самі породжуємо себе, завдяки власному вибору. Якщо ми підпорядкували своє сьогодення минулому, то чи повинні ми також підпорядкувати йому своє майбутнє?

Один із випадків, який просто ошелешив мене і по-справжньому вплинув на моє життя, – концептуально фундаментальний для моєї праці над сімома звичками – стався під час щорічної відпустки на Гаваях. Одного дня я неквапно блукав уздовж стелажів у бібліотеці. Перебуваючи в медитативному і рефлексивному стані, я навмання взяв із полиці книжку. У ній я прочитав три сентенції, які вразили мене до глибини душі:

Між стимулом і реакцією на нього є проміжок часу.

У цьому проміжку ми маємо свободу і право обрати свою реакцію.

Від цього вибору залежить наш розвиток і наше щастя.

Звісно, завдяки інформації з багатьох джерел, я знав про нашу свободу вибору реакції на будь-що, що відбувається з нами. Мій мозок мав цю інформацію. Проте саме того дня, у тому рефлексивному настрої, у розслабленому стані, думка про проміжок між тим, що відбувається з нами і нашою реакцією на подію, була для мене наче холодний душ. Відтоді я зрозумів і переконався, що тривалість цього проміжку переважно обумовлюється нашою генетичною або біологічною спадковістю, а також вихованням і актуальними обставинами.

Рис. 4.3

У багатьох із тих, хто зростав в атмосфері беззастережної любові і підтримки, цей проміжок може бути надзвичайно тривалим. В інших, зважаючи на розмаїті впливи генетики й оточення, він може бути вкрай малим. Але головне те, що цей проміжок завжди є, й існує можливість його збільшити за потреби його використання. Деякі люди, з надміру тривалим проміжком за несприятливих обставинами, можуть зламатися. У них скоротиться проміжок між стимулом і реакцією. Інші ж, з маленьким проміжком між стимулом і реакцією, можуть поплисти проти течії, протидіючи могутнім генетичним, соціальним і культурним течіям. І тоді їхня свобода вибору збільшуватиметься, розвиток прискорюватиметься, а почуття щастя поглиблюватиметься. У першому випадку люди просто не розгортають отой подарунок, найдорогоцінніший за всі вроджені дари. Поступово вони починають коритися обставинам, а не власним рішенням. Друга категорія людей, імовірно, втрачаючи рівновагу і докладаючи значних, тривалих зусиль, розгортають цей безцінний дарунок свободи вибору і знаходять силу, що вивільняє майже всі інші дари, надані їм від народження.

Далекий від ортодоксальності психіатр Р. Д. Лейнґ[9] у наведеній нижче цитаті зауважуює, що ми нищимо свою здатність змінюватися, коли нехтуємо проміжком між стимулом і реакцією. Лише людям властиве самоусвідомлення. Прочитайте, поміркуйте, а потім перечитайте цитату:

Діапазон наших думок і вчинків обмежений тим, чого ми не помічаємо. І оскільки ми не здатні запримітити те, що ми не здатні зауважувати, ми мало що можемо зробити, аби змінитися; доки ми не відзначимо, як нездатність помічати формує наші думки і вчинки.

Усвідомлення власної свободи і права вибору змінює нас, тому що завдяки цьому ми сильніше відчуваємо свої можливості й потенціал. Це усвідомлення також може злякати, навіть нажахати, позаяк несподівано ми стаємо відповідальними; саме так – зобов’язаними відповідати. Ми стаємо відповідальними за вчинки. Якщо ми роками ховалися за поясненнями, що наша ситуація і проблеми, спричинені минулими або нинішніми обставинами, то почати думати по-новому справді лячно. В одну мить усі виправдання зникають, їх більше немає.

Попри все те, що відбувалося раніше, діється зараз або ще станеться, проміжок між цими подіями і нашою реакцією на них існує. Навіть якщо стимул і реакцію відділяє доля секунди, цей проміжок свідчить про наше право обрати особисту реакцію на будь-яку ситуацію.

Звісно, інколи ми опиняємося у глухому куті, коли вибору не існує. Одним із таких випадків є наш генотип. Проте, хоча ми не обираємо свої гени, ми можемо обрати, як реагувати на цю обставину. Якщо у вас генетична схильність до певної хвороби, це не означає, що ви обов’язково захворієте. Користуючись самоусвідомленням і силою волі, аби дотримуватися режиму і дієти, а також звернувшись до прогресивних медичних досягнень, ви можете уникнути хвороб та болячок, від яких потерпали ваші предки.

Людина, яка розвиває в собі внутрішню силу і свободу вибору, може також стати, як я це називаю, «перехідною особою» – людиною, яка зупиняє шкідливі тенденції, перешкоджаючи передачі їх від старшого покоління прийдешнім (вашим дітям і онукам).

Нещодавно я мав честь отримати відзнаку за батьківство від Національної програми батьківства. Мене глибоко зворушили слова, які сказав один із лауреатів цієї премії після вручення нагороди. Спочатку він зауважив, що ця нагорода для нього почесніша і важливіша за будь-яку іншу отриману ним відзнаку. Хоча інші нагороди свідчили про його успішну кар’єру, він вважав, що Національна відзнака за батьківство була найвищим показником успіху. Він сказав щось на кшталт: «Я не знав свого батька; мій батько не знав свого; проте мій син свого батька знає». Ця заява по-справжньому репрезентує одне з найчудовіших і найцінніших досягнень у житті. Вона вказує на справжню велич і успіх, але найважливіше те, що його роль перехідної особи суттєво й безмірно позитивно вплине на наступні покоління.

Ви також можете стати перехідною особою в організації, де працюєте. Наприклад, у вас абсолютно жахливий шеф. Ви мусите працювати в неприємному, і до того ж несправедливому середовищі. Одначе, розумно використавши свою свободу вибору, ви зможете змінити ці умови і позитивно вплинути на свого шефа або принаймні захистити себе від гнітючих думок чи емоційної залежності від слабкості інших. Пам’ятайте: щоразу, коли ваше емоційне життя починає залежати від чиєїсь слабкості, ви обеззброюєте себе і дозволяєте цій слабкості вносити у ваше життя безлад. Крім того ваше «вчора» тримає ваше «завтра» у заручниках.

Ось вам одна життєва історія, яка напрочуд добре ілюструє нашу здатність обирати. Я почув її від одного сміливого, неймовірного чоловіка, який навчився впливати на свого «жахливого» шефа і навіть наставляти його:

«Почавши працювати на посаді директора з персоналу, я чув страхітливі історії про характер мого нового боса. Власне, якось в його кабінеті я й сам став свідком того, як він розлютився на одного з працівників. Я негайно присягнув собі, що ніколи не потраплю йому під гарячу руку. І старанно дотримувався цієї обіцянки. Я привітно розмовляв із шефом, зустрівши його в коридорі. Я вчасно здавав його секретареві всі звіти. Я ніколи не повертався з обідньої перерви серед останніх, аби він не звернув на мене увагу. Я навіть відмовлявся грати з ним у гольф, аби ненароком не перемогти його.

Невдовзі я усвідомив, що став справжнім боягузом. На роботі мене поглинали справи, яких я не міг контролювати. Я марнував дорогоцінну творчу енергію, обмірковуючи вирішення проблем, які ще не виникли. Оскільки я був переляканий, то не міг працювати на компанію на повну міць. Я не був провідником змін. По суті, єдиною зміною, яка б мене по-справжньому задовольнила, була б зміна роботи. Я навіть домовився про співбесіду в іншій компанії.

Проте, відчувши сором за себе, я відмінив цю співбесіду й вирішив зосередитися на тому, щоб упродовж дев’яноста днів досягнути припустимих змін. Насамперед я вирішив доконечно зав’язати нормальні стосунки зі своїм шефом. Нам не потрібно було ставати друзями-нерозлийвода, але ми повинні були співпрацювати як колеги.

Одного дня начальник зайшов до мого кабінету. Ми дещо обговорили, а потім, кілька разів подумки проговоривши потрібні слова, я сказав: „До речі, чи можу я щось зробити, аби допомогти вам працювати продуктивніше?“

Він розгубився: „Що ви маєте на увазі?“

Я сміливо продовжував: „Що я можу зробити, аби полегшити те навантаження, яке ви відчуваєте на роботі? Це мій обов’язок – зробити вашу роботу легшою“. Я посміхнувся нервовою посмішкою, яка промовляла „будь ласка, не вважайте мене диваком“. Я ніколи не забуду вираз його обличчя. Це стало початком наших взаємин.

Спочатку мене навантажували лише незначними дорученнями, виконуючи які я не міг нічого зіпсувати, наприклад: „Надрукуйте для мене нотатки“, „Ви б не могли зателефонувати за цим номером?“ Після шести тижнів подібних завдань він підійшов до мене і сказав: „Я розумію, що з вашою освітою і досвідом ви добре знаєтеся на компенсаціях працівникам. Ви не проти попрацювати над цим аспектом страхування? Наші ставки дуже високі; поміркуйте, що тут можна зробити“. Уперше він попросив мене зробити те, що могло мати важливі наслідки для компанії. Я скоротив річний страховий внесок з 250 000 до 198 000 доларів. Я також досягнув того, що наш страхувальник відмовився від пені за дострокове розірвання угоди, поторгувавшись через деякі неврегульовані претензії. Таким чином я заощадив для компанії ще 13 000 доларів.

Одного разу, коли ми посварилися, я довів йому, що вмію тримати язик за зубами. Пізніше він зрозумів, що про сварку у відділі маркетингу нікому нічого не відомо. Невдовзі я помітив, що мій дев’яностоденний випробувальний термін має свій вислід. Мої взаємини з босом покращувалися, і вплив на нього помножився, тому що я зосередився на тому, щоб змінити умови, в яких я працював. Нині між мною і начальником панує високий рівень довіри, і я відчуваю в цьому свою заслугу».

Один корабель вирушає на схід, А інший на захід пливе. Однаковий вітер їх підганяє.І тільки кількість вітрил – Завважте: не сила штормів – Визначає дорогу вперед. Доля примхлива, мов вітер морський;Але ми йдемо по життю. Те, що є у душі, Визначає мету, А не штиль або чвари змагань.

Елла Вілер Вілкокс

Я закликаю вас глибоко замислитися про свій перший дар – поміркувати про цей проміжок, який існує між стимулом і реакцією, розумно використати це знання, аби збільшити свою свободу і постійно зростати, навчатися і змінювати світ. Врешті-решт застосування цієї сили розвине вашу реакцію настільки, що її характер почне впливати на сам стимул. Ви в буквальному розумінні створюєте світ, у якому живете.

Великий американський філософ і психолог Вілльям Джеймс послідовно начав, що, змінюючи своє мислення, ми змінюємо своє життя.