Читать книгу Восьма звичка. Від ефективності до величі - Стівен Р. Кові - Страница 35

Бачення – це образ майбутнього. Бачення формується уявою. Усі речі створюються двічі: спочатку подумки, а потім фізично. Перше творіння – бачення – це початок процесу створення себе заново людиною чи організацією. Цей процес представляє бажання, мрії, надії, цілі і плани. Проте ці мрії або образи – не просто фантазії. Це реальність, яка поки що не набула матеріальної форми, наче креслення ще не побудованого будинку або музичні ноти в партитурі, які чекають на виконання.

Більшість із нас не уявляють або не усвідомлюють свого потенціалу. Вільям Джеймс сказав: «Більшість людей живе у вельми обмеженому колі свого потенційного буття. У всіх нас є запаси енергії і таланту, уявити які ми не можемо навіть у мріях».

Кожен із нас має незмірну силу і здатність переінакшити своє життя. У наведеній нижче історії ви дізнаєтеся, як убита горем жінка змогла сформувати нове бачення свого життя.

«Мені було сорок шість років, коли в мого чоловіка Гордона виявили рак. Без вагань, я завчасно вийшла на пенсію, аби бути з ним. Хоча його смерть за вісімнадцять місяців не стала для мене несподіванкою, мене охопило горе. Я тужила за нашими нездійсненими мріями. Мені було лише сорок вісім, і я не бачила сенсу жити.

Мою скорботу пронизувало лише одне запитання: „Чому Бог забрав Гордона, а не мене?“ Мені здавалося, що Гордон міг дати світу набагато більше, ніж я. Безмежно виснажена фізично, розумово і морально, я намагалася знайти новий сенс життя.

Мене захопила думка про те, що все створюється двічі: спочатку в думці, а потім на фізичному рівні. Я мусила замислитися над тим, якими талантами володію. Тест оцінки здібностей показав мої найсильніші сторони. Аби відновити рівновагу в житті, я зосередилася на чотирьох складових своєї особистості. Я усвідомила, що на інтелектуальному рівні мені подобається викладати; на духовному і соціальному рівнях я хотіла б підтримувати міжрасову згоду, яку нам вдалося створити у нашому шлюбі; і я знала, що на емоційному рівні мені було необхідно обдаровувати людей любов’ю. Моя мама за життя доглядала смертельно хворих дітей у лікарні. Я хотіла втішати інших, як вона, і продовжити її справу, даруючи безмежну любов.

Я боялася, що в мене нічого не вийде, але сказала собі, що потрібно спробувати різні речі, наче приміряючи капелюшки. Якщо мені не сподобається викладати, то після закінчення семестру я зможу піти. Я почала з аспірантури, аби мати можливість викладати в коледжі. Вчитися в аспірантурі нелегко, а в сорок вісім це по-справжньому важко! Я так звикла віддавати всі документи секретарці на друк, що цілий семестр пішов на те, аби навчитися друкувати свої матеріали. Вимкнення телевізора і відмова від кабельного декодера стало для мене героїчним вчинком.

Я закінчила аспірантуру і почала викладати в коледжі для афроамериканців в місті Літл-Рок, штат Арканзас. Губернатор призначив мене членом Комісії імені Мартіна Лютера Кінґа, в якій я займаюся питаннями покращення міжрасових відносин. Я доглядаю немовлят, народжених наркоманками, і дітей, хворих на СНІД, підключених до системи штучної вентиляції легенів, скільки б їм не довелося прожити. Я знаю, що втішаю інших, і на душі мені стає спокійно.

Зараз моє життя в нормі. Я відчуваю, що Гордон усміхається мені. Перш ніж померти, він постійно повторював, що хотів, аби моє життя було сповнене сміхом, щасливими спогадами і приємними подіями. Чи могла я змарнувати своє життя після такого заклику до моєї совісті? Думаю, ні. Я зобов’язана прожити своє життя з максимальною користю для людей, яких люблю понад усе, – і неважливо, тут вони чи на небесах».

Альберт Ейнштейн сказав: «Уява значно важливіша за знання». Спогади – це минуле. Вони кінченні. Бачення – це майбутнє. Воно безконечне. Бачення важливіше за історію, значиміше за багаж досвіду, цінніше за емоційні шрами минулого.

Коли хтось запитав Ейнштейна, про що він хотів би дізнатися в Бога, якби йому трапилася така нагода, він відповів: «З чого почався Всесвіт? Тому що все після цього – лише математика». Але, трохи поміркувавши, він змінив думку. Він сказав: «Краще б я запитав, навіщо був створений Усесвіт. Тому що тоді я б зрозумів сенс свого життя».

Можливо, найважливіше бачення – це навчитися розуміти своє призначення, свою долю, значення своєї унікальної місії і роль у житті, мету і сенс життя. Розмірковуючи про своє бачення, насамперед запитайте себе, чи узгоджується це бачення з вашим голосом, вашою енергією й унікальними здібностями. Чи допомагає воно знайти особисте покликання, знайти справу, гідну посвяти? Отримання подібного уявлення вимагає глибоких особистих роздумів, постановки серйозних питань і передбачення.

Письменник, кінорежисер і всесвітньо відомий оповідач сер Лоренс ван дер Пост говорив: «Без бачення ми всі страждаємо через брак вихідних даних. Насправді ми короткозоро дивимося на життя, крізь призму власної особистості, свій власний світ. Бачення допомагає нам вийти за межі автобіографії, свого минулого і підійнятися вище над нашими спогадами. Це особливо корисно для людських взаємин, оскільки дозволяє нам великодушно ставитися до інших».

Коли ми говоримо про бачення, важливо мати на увазі не лише бачення того, що можливо «десь і колись», але й того, що ми бачимо в інших людях, їхній прихований потенціал. Бачення – це дещо більше, ніж проста послідовність дій, виконання певного завдання, досягнення будь-чого; тут ідеться про формування і поширення нашого світогляду на людей, проголошення переконань, віру в людей і допомогу їм у розпізнаванні й реалізації їхнього потенціалу, – допомогу в пошуку ними свого голосу.

У багатьох східних культурах люди вітають одне одного, склавши долоні біля грудей у вигляді перевернутої букви V і вклоняючись. Роблячи так, вони говорять: «Я вітаю велич, що міститься у вас» або «Я вітаю божественне у вас». Я знаю одну жінку, яка, знайомлячись із ким-небудь, завжди промовляє вголос або подумки: «Я люблю вас. Як вас звати?» Дивлячись на людей крізь призму їхнього потенціалу і найкращих учинків, а не буденної поведінки чи слабкостей, ми генеруємо позитивну енергію, яка витікає з нас і передається іншим. Така позитивна дія є також одним зі шляхів до відновлення зіпсованих взаємин. Це також ключ до успішного батьківства.

Ти підсадиш мене, я підсаджу тебе, і ми разом підніматимемося.

Квакерська приказка

Сприйняття людей, безвідносно до їхньої поведінки, є джерелом великої сили, оскільки, вчинивши так, ми підтверджуємо їхню фундаментальну, безумовну цінність. Коли ми відчуваємо і визнаємо потенціал інших людей, ми наче тримаємо перед ними дзеркало, що показує лише найкраще в них. Подібне позитивне бачення не лише дозволяє людям ставати якнайкращими, але й звільняє нас від реакції на небажану поведінку. Коли поведінка людини є значно нижчою за її потенціал, наше позитивне ставлення і слова промовляють: «Це не схоже на вас».

Пригадую, як під час однієї закордонної поїздки багато років тому мене познайомили з молодиком років вісімнадцяти. Він пройшов через чималі випробування, зокрема наркотичну й алкогольну залежність. Хоча він і намагався змінити своє життя, після спілкування віч-на-віч я зробив висновок, що він не може знайти правильний шлях у житті і сумнівається в собі. Я також звернув увагу на те, що він був особливим чоловіком, сповненим величі і справжнього потенціалу. Його обличчя і душа випромінювали ці якості. Перш ніж розпрощатися, я поглянув йому в очі і сказав, що він стане надзвичайно впливовою людиною в світі у майбутньому і що в нього є неабиякі таланти і потенціал.

Через двадцять років по тому він став одним із найкомпетентніших людей, яких я будь-коли знав. У нього чудова сім’я, і він по-справжньому реалізував себе як фахівець. Нещодавно його зустрів мій друг. Під час спілкування цей чоловік несподівано пригадав описаний мною випадок. Він сказав моєму товаришу: «Ви собі навіть не уявляєте, як ця одна година вплинула на моє життя. Мені сказали, що в мене є потенціал, більший, ніж я можу уявити. Ця думка залишалася зі мною. І саме вона привела до усіх змін у моєму житті».

Розвивати звичку підтримувати людей, постійно і щиро говорити їм про віру в них – особливо коли йдеться про підлітків, що переживають другу особистісну кризу, – украй важливо. Ця відносно невеличка інвестиція здатна принести несподівані, неймовірні результати. Знову ж таки, пам’ятайте про те, який приголомшливий ефект справляє на нас те, коли хтось висловлює свою віру в нас (наш потенціал), коли ми зневірюємося в собі (наша історія).