Читать книгу Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki - Тадеуш Доленга-Мостович - Страница 13

Повертаючись од Лолів, я поминула Познанську вулицю і завітала до Роберта. Щоправда, застати його я не сподівалась, а зайшла просто так. І виявилося, що дуже добре зробила. Багате цікавого дізнається він од мене про ту свою кралечку! Ось нехай тільки повернеться.

Уже на сходах чути було звуки патефона. Я мусила чекати хвилин п’ять, доки мені відчинили. Нарешті вона таки почула мій дзвінок. Я одразу зрозуміла, чим тут пахне. Обличчя її палало, коси були розпатлані. Хоч вона так заступила мені дорогу, щоб я не могла пройти, я звеліла їй відсторонитися і зайшла.

Ладна закластися головою, що хтось утік з кімнати у глибину помешкання. На жаль, я не мала змоги обшукати всі закапелки. На столі стояли дві філіжанки недопитої кави і фрукти. Отже, користуючись із того, що господаря нема вдома, вона приймає тут своїх коханців, а потім вони обкрадуть його чи навіть уб’ють. Адже про таке весь час пишуть у газетах.

Я спитала її:

– Що це, у вас гості, панночко?

Вона нахабно подивилася мені у вічі і збрехала:

– Даруйте, пані, але ніяких гостей тут нема.

– Пан Тоннор дозволяє вам користуватися патефоном?

– Він ніколи мені цього не забороняє, пані.

Я не могла більше дивитися на її зухвалу фізіономію і заприсяглася собі, що на друзки розіб’юся, але доможусь, аби Роберт вигнав її геть. Нехай візьме собі лакея. Найгірше було те, що я не могла пояснити цій гусці, чого прийшла. Отож варто замислитись, яка то важлива річ привід.